Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

«Відки ж тоді такий нажаханий голос?»

— Бажаю вам подружнього щастя, ясна панно.

Хайме обернувся до Сталевого Шкарбана:

— Ти отримав усі гроші, як було обіцяно?

— Еге ж! Уже й поділили. Прийміть красну дяку. — Північанин вишкірився. — Кажуть, Ланістери завжди платять борги.

— Завжди, — кивнув Хайме, кидаючи останній погляд на дівчину.

Йому стало цікаво, чи схожа вона хоч трохи на справжню. Та байдуже. Справжня Ар’я Старк, найпевніше, лежить десь у безіменній могилі у Блошиному Подолі. Усі її брати загинули, обоє батьків теж… хто тепер посміє назвати її облудницею?

— Хай щастить у дорозі, — побажав він Сталевому Шкарбанові.

Ніготь підняв мирний прапор, північани вишикувалися у нерівну батову — таку ж розкошлану, як їхні хутряні кожухи — і ристю сипонули крізь замкову браму. Посеред них тоненька дівчинка на сірій кобилі виглядала крихітною та загубленою.

Кілька коней ще й досі цуралися темної плями на твердо утоптаній землі, що випила кров життя мимохідь убитого Грегором Клеганом стайниченка. Побачивши пляму, Хайме знову розгнівався. Адже він тоді наказав Королегвардії тримати натовп на відстані… та недоумкуватий Борос Блаунт примудрився відволіктися на двобій. Загиблий дурник, певно ж, і сам поділяв свою частку вини, а з ним і покійний дорнієць. Проте найбільша її частина все-таки належала Клеганові. Удар, що відтяв малому руку, був випадковий, але другий…

«Ну, Грегор зараз платить за свої гріхи повну ціну.» Великий маестер Пицель порав його рани, але моторошне ревіння велетня, що долинало від маестрових покоїв, показувало — зусилля цілителя не досягали бажаного успіху.

— Плоть мертвіє, рани спливають брудом, — доповідав Пицель королівський раді. — Навіть хробаки не бажають чіпати ту гидоту. Пан Грегор судомиться так страшно, що я мусив наказати забити йому рота цуркою, аби не відкусив собі язика. Я зрізав стільки плоті, скільки насмілився, обробив гнилля киплячим вином та хлібною пліснявою, але марно. Жили у його руці чорніють; п’явки, яких я прикладаю, конають. Панове радники! Я мушу знати, яку страшну речовину князь Оберин застосував на своєму списі. Нумо затримаймо інших дорнійців та примусимо їх зізнатися!

Але князь Тайвин відмовив.

— Загибелі великого князя Оберина вже достатньо, щоб створити нам безліч клопоту зі Сонцесписом. Я не хочу ще погіршити справу, тримаючи у полоні його супутників.

— Тоді боюся, пан Грегор помре.

— Неодмінно помре. Саме про це я присягнувся у листі, надісланому великому князеві Дорану разом із тілом його брата. Але треба зробити так, щоб помер він од меча Королівського Правосуду, а не від отруйного списа. Зціліть його.

Великий маестер Пицель розпачливо заблимав очима.

— Але ж, ласкавий пане Правице…

— Зціліть його! — роздратовано повторив князь Тайвин. — Вам відомо, що князь Варис надіслав рибалок у води навколо Дракон-Каменя. Звідти повідомляють, що на острові лишилася тільки невелика залога. Лисенійці зникли з затоки, а з ними і головна частина потуги князя Станіса.

— Дяка богам! — пожвавився Пицель. — Хай Станіс і згниє у тому Лисі, кажу я. Нарешті здихаємося і його самого, і його зажерливих зазіхань!

— Невже Тиріон разом із бородою позбавив вас рештків розуму? Це ж Станіс Баратеон! Він воюватиме до найгіршого кінця, а потім ще з могили. Якщо він кудись зник, то лише затим, щоб поновити війну. Найпевніше він висадиться у Штормоламі й спробує збунтувати штормове панство. Якщо так, то йому скоро край. Але набравшись зухвальства, Станіс може кинути кості на Дорн і за підтримки Сонцеспису затягнути цю війну ще на роки. Тому я уникатиму жодних подальших образ Мартелам, скільки в моїй силі. Дорнійці можуть їхати, коли схочуть. А ви — лікуйте пана Грегора.

І Гора продовжував ревти та верещати щодня і щоночі. Скидалося на те, що перед волею князя Тайвина Ланістера мусив відступити навіть Морок.

Поки Хайме видирався гвинтовими сходами Башти Білих Мечів, то чув, як хропе пан Борос у своїй келії. Двері пана Балона також були зачинені: він оберігав короля попередньої ночі, а удень мав спати. Якщо не рахувати хропіння Блаунта, у башті було тихо, і Хайме це втішало. «От би й собі відпочити.» Минулого вечора після таночку з паном Аддамом він був такий побитий, що не міг заснути.

Але відпочинку не вийшло — у опочивальні на нього чекала сестра.

Вона стояла коло прочиненого вікна, виглядаючи за зовнішній мур аж у море. Навколо неї вихорився вітер з затоки, притискаючи сукню до тіла так, що в Хайме швидше закалатало серце. Сукня була вся біла, як запони на стінах та навколо ліжка. Оторочка з крихітних смарагдів прикрашала кінці широких рукавів; такі самі смарагди кружляли змійками навколо стану сукні. Більші смарагди блищали у золотій сіточці на сестриному золотому волоссі. Сукня мала низький виріз, який оголював плечі та верхівки грудей. «Яка ж вона гарна.» Нічого в світі він так не хотів, як схопити її та пригорнути до себе.

Попередня
-= 453 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!