Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Серсея? — Він м’яко і тихо зачинив двері. — Навіщо ти тут?

— Куди ж мені йти? — Коли вона обернулася, в очах її стояли сльози. — Батько дав зрозуміти, що в раді мені більше нема місця. Хайме, побалакай з ним!

Хайме скинув корзно і повісив на кілочок у стіні.

— Я балакаю з князем Тайвином щодня на службі.

— Ну навіщо твоя впертість? Він же хоче лише…

— …вигнати мене з Королегвардії та відіслати до Кастерлі-на-Скелі.

— Не бачу в тім великої біди. Мене він теж відсилає до Скелі — хоче заслати якнайдалі, аби розв’язати собі руки з Томеном. Але Томен — мій син, не його!

— Томен — наш король.

— Він маленький хлопчик! Переляканий хлопчик, на очах якого, просто на весіллі, вбили його брата! А тепер його змушують одружитися з дівчиною удвічі старшою та двічі овдовілою!

Хайме опустився у крісло, пробуючи не зважати на біль у побитих м’язах.

— Тирели наполягають, що поробиш. Не бачу в тім великої біди. Відколи Мирцела поїхала до Дорну, Томен почувається самотнім. Йому подобається товариство Маргерії та її дівчат. Хай одружуються.

— Але ж він твій син…

— Він моє сім’я, але ніколи не кликав мене батьком. Так само, як Джофрі. Ти мене застерігала тисячу разів, щоб я не виявляв до них зайвої уваги.

— Лише задля їхньої безпеки! І твоєї теж, до речі! Як це виглядало б, якби мій брат грався у батька дітям короля? Навіть Роберт почав би щось підозрювати.

— На щастя, його підозри більше нас не турбують.

Робертова смерть досі відгонила йому в роті гіркою жовчю. «Вбити його мав я, не Серсея!»

— Шкода лише, що він помер не від моїх рук. — «Ще коли я мав їх дві.» — Та якщо я взяв би собі крулерізство за звичку, як він полюбляв жартувати, то і тебе міг би взяти за дружину перед усім світом. Я не соромлюся свого кохання — лише того, що доводилося робити, аби його приховати. Той малий у Зимосічі…

— Хіба я казала тобі викинути його з вікна? Якби ти поїхав полювати… а я ж тебе благала… нічого б не трапилося. Ба ні — ти мусив на мене лізти, не в змозі почекати повернення до міста!

— Я тоді зачекався понад усяку міру! Щоночі я дивився, як Роберт, запинаючись, пробирається до тебе у ліжко, і питав себе, чи не по своє право чоловіка він нагодився.

Раптом Хайме згадав ще дещо бентежне щодо тієї справи у Зимосічі.

— У Водоплині Кетлін Старк була переконана, що я надіслав посіпаку перетнути горло її синові. Ще й дав йому кинджала.

— А, ти про це, — буркнула Серсея зневажливо. — Тиріон мене теж питав.

— Але кинджал таки був. Долоні пані Кетлін були вкриті вельми справжніми рубцями. Вона їх мені показувала. Чи не ти, часом…?

— Не кажи нісенітниць! — Серсея зачинила вікно. — Так, я сподівалася смерті малого. І ти теж! Ба навіть Роберт вважав, що так буде на краще. «Ми вбиваємо наших коней, коли ті ламають ноги, і собак — коли сліпнуть. А скаліченим дітям не маємо мужності подарувати милосердя.» Це він мені казав! Щоправда, сам тоді на очі не бачив і на ногах не стояв — такий п’яний був.

«Та невже? Роберт?» Хайме стояв на чатах коло короля достатньо довго, щоб знати: Роберт Баратеон умів напідпитку ляпнути таке, що наступного дня люто заперечував.

— Коли Роберт це казав… чи були ви наодинці?

— Сподіваюся, ти не гадаєш, що з Недом Старком? Ясна річ, ми були наодинці! Лише ми з Робертом та діти. — Серсея зняла з волосся сіточку і розвісила на стовпчику ліжка. Потім струснула золотими кучерями, даючи їм розсипатися. — Може, то Мирцела надіслала горлоріза з кинджалом, як гадаєш?

Серсея жартувала, проте — раптом зрозумів Хайме — влучила мимохіть у саму суть справи.

— Ні, не Мирцела. Джофрі.

Серсея насупилася.

— Джофрі незлюбив Робба Старка, це правда. Проте молодший був йому геть байдужий. Та він і сам був іще дитиною.

— Так, дитиною. І та дитина понад усе в світі прагнула, аби її похвалив та попестив по голові той п’яниця, котрого завдяки тобі вона вважала своїм батьком.

Раптом у Хайме майнула незатишна думка.

— З-за того паскудного кинджала Тиріона трохи не вбили. Якщо він дізнався, що винуватий Джофрі, то чи не тому…

— Мені байдуже, чому! — перервала Серсея. — Хай забере свої причини з собою до пекла! Якби ти бачив, як помирав Джоф… він боровся, Хайме, боровся за кожен ковток повітря… та його ніби тримали за горло якісь злі гемони! Такий жах стояв у його очах… Коли він був малий, то бігав до мене, коли лякався або різався, щоб я його вберегла та захистила. Але того вечора я нічого не могла вдіяти, нічого! Тиріон замордував його просто переді мною, а я нічого не могла вдіяти!

Попередня
-= 454 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!