Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Втім, або він не поспішав шукати Лицаря Квітів, або справа виявилася не з найлегших. Минуло кілька годин, перш ніж у башті з’явилися стрункий та вродливий юнак і здоровезна неоковирна дівчина. Хайме сидів на самоті у круглій палаті й ліниво гортав сторінки Білої Книги.

— Пане Регіментарю, — мовив пан Лорас, — ви бажали бачити панну з Тарфу?

— Бажав. — Хайме підманив їх ближче помахом лівиці. — Ви побалакали з нею, сподіваюся?

— Згідно вашого наказу, ясний пане.

— І що скажете?

Юнак знітився.

— Я… можливо, все сталося саме так, пане, як вона каже. Можливо, справді винуватий Станіс. Я цього не певен.

— Варис розповідав, що й каштелян Штормоламу теж загинув дивним чином, — мовив Хайме.

— Так, пан Корній Пенроз, — сумно проказала Брієнна. — Вірне серце, добрий лицар.

— Занадто впертий. Одного дня стоїть на шляху його милості короля Дракон-Каменя, а наступного — раптом кидається з башти. — Хайме підвівся. — Та краще, пане Лорасе, ми про це побалакаємо іншим разом. А Брієнну ви можете лишити зі мною.

Коли молодий Тирел пішов, Хайме роздивився дівчисько і вирішив, що воно лишилося таким самим бридким та незграбним, як завше. Хтось знову вдяг її у жіноче вбрання, та це хоч пасувало краще, ніж потворне рожеве ганчір’я, нап’яте на неї цапом.

— Блакитний колір вам пасує, ласкава панно, — зауважив Хайме. — Особливо до очей.

«А очі в неї таки й справді дивовижні.»

Брієнна занепокоєно роззирнулася на власне вбрання.

— Септа Дониса підклала на грудях, аби якось… Вона казала, це ви її до мене прислали. — Дівчина вагалася коло дверей, наче щомиті готувалася тікати. — І ви теж такий…

— Інакший? — Хайме вичавив з себе слабеньку посмішку. — Трохи більше м’яса на ребрах, трохи менше вошей на голові, та й по тому. Пеньок на руці який був, такий лишився. Та зачиніть уже ті двері й ходіть сюди.

Вона мовчки підкорилася.

— Біле корзно…

— Ще новеньке, та скоро я його заплямую, майте певність.

— Я не про… Я хотіла сказати, воно вам пасує.

Брієнна підібралася ближче, досі вагаючись.

— Хайме… ви справді вірите у те, про що розповіли панові Лорасу? Про… короля Ренлі та тінь?

Хайме здвигнув плечима.

— Я б сам радо вбив Ренлі, якби зустрів у бою. То чи не байдуже мені, хто перетяв йому горлянку?

— Ви казали про мою честь…

— Невже ви забулися, що я Крулеріз? Коли я ручився за вашу честь, то ніби шльондра ручилася за вашу цноту.

Хайме відкинувся на спинку крісла і подивився просто їй у вічі.

— Сьогодні Сталевий Шкарбан рушив на північ. Він везе Рузові Болтону Ар’ю Старк.

— Ви віддали її йому?! — скричала Брієнна у розпачі. — Ви ж присягнулися пані Кетлін!…

— З мечем біля борлака. Та байдуже. Однак пані Кетлін мертва, і я не можу повернути їй доньок, навіть якби їх мав. Але та дівчина, яку мій батько надіслав зі Шкарбаном — зовсім не Ар’я Старк.

— Не Ар’я Старк?!

— Ви мене чули. Мій вельможний батечко відшукав якесь кощаве північанське дівчисько більш-менш годящого віку та кольору волосся, вдягнув у сіре та біле, подарував срібного вовка застібати кирею і надіслав Болтоновому байстрюку за наречену. — Хайме підняв пенька і тицьнув на Брієнну. — Ось що я хотів вам розповісти, перш ніж ви кинетеся учвал їй на порятунок і даремно загинете. З мечем ви не безнадійні, але й не такі вправні, щоб самотужки порубати загін у дві сотні вояків.

Брієнна захитала головою в сумніві.

— Коли князь Болтон дізнається, що ваш батько платить йому нещирою монетою…

— Та він знає! «Ланістери — брехлива порода» — хіба ви забули? Йому байдуже, позаяк дівчинка так чи інакше служить його меті. Хто насмілиться твердити, що вона — не Ар’я Старк? Усі близькі їй люди мертві, не рахуючи сестри, а та десь поділася і ніяк не знайдеться.

— Хай це правда, але навіщо ви мені розповідаєте? Ви ж виказуєте таємниці вашого батька.

«Таємниці Правиці» — подумав Хайме. — «Батька я вже не маю.»

— Я плачу борги, як гарненьке порядне левеня. Обіцяв же я пані Старк її доньок… і одна з них ще жива. Мій брат може знати, де вона, та якщо і знає, то не каже. А Серсея має певність, що Санса допомогла йому вбити Джофрі.

Дівчисько уперто стиснуло вуста.

— Я не повірю, що та шляхетна і мила дівчина є отруйницею! Пані Кетлін казала: вона має чисте, лагідне серце. То все ваш брат! Пан Лорас казав, що відбувся суд.

— Навіть не один, а два. Спершу Тиріона зрадили люди, потім боги. Там таке коїлося… хіба ви не дивилися з вікна?

— Моя келія визирає на море. Але я чула гармидер.

Попередня
-= 456 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!