Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Великий князь Оберин Дорнійський лежить мертвий, пан Грегор Клеган лежить при смерті, Тиріон сидить під смертним вироком у очах богів та людей. Його тримають у кам’яному мішку і скоро стратять.

Брієнна зиркнула на нього.

— Ви не вірите, що він справді це зробив.

Хайме вишкірився злою усмішкою.

— Бачите, ягідко, як добре ми одне одного знаємо? Тиріон хотів бути мною, відколи зробив перший крок. Але у вбивстві королів ніколи мене не наслідував. Джофрі вбила Санса Старк. А мій брат мовчав, щоб її захистити. На нього час від часу нападає хвороба шляхетності. Попередній такий напад коштував йому носа. Цей коштуватиме голови.

— Ні! — заперечила Брієнна. — То не могла бути донька моєї пані. Тільки не вона!

— Осьо моя твердолоба ягідка, якою я її пам’ятаю.

Вона зачервонілася.

— Мене звати…

— Брієнна Тарфійська, так-так. — Хайме зітхнув. — Я маю для вас подарунок.

Він сягнув рукою під крісло Регіментаря і витяг дарунок, сповитий кармазиновим оксамитом.

Брієнна наблизилася до пакунку так, наче той хотів її вкусити, простягла велику веснянкувату долоню і відкинула кутик тканини. При світлі заблищали рубіни. Вона узяла коштовний скарб обережною рукою, охопила пальцями шкіряне руків’я, повільно видобула меча з піхов. Блиснули криваві й чорні рясиці. Краєм пробіг промінь віддзеркаленого світла.

— Це валірійський булат? Ніколи не бачила таких кольорів.

— Я теж. Колись я охоче віддав би правицю, аби лише володіти таким мечем. Схоже, моє бажання справдилося. А відтак, щоб не марнувати таке диво на каліку, я віддаю його вам.

І швидко додав, щоб вона не встигла відмовитися:

— Такий чудовий меч мусить мати ім’я. Мене потішить, якщо ви назвете його «Вірноприсяжець». Але мушу зауважити, що за меча ви будете винні мені службу.

Брієннине обличчя потемніло.

— Я вам казала: я ніколи не служитиму…

— …таким ницим істотам, як ми. Так-так, пригадую. Але дослухайте ж мене, Брієнно. Ми обидва проказали певні обітниці стосовно Санси Старк. Серсея хоче, щоб її розшукали та вбили, де б вона не опинилася…

Брієннине обличчя скривила лють.

— Невже ви гадаєте, що я завдам шкоди доньці моєї пані за якийсь там меч?! Та ви…

— Та слухайте ж! — визвірився Хайме, розгніваний її припущенням. — Я хочу, щоб ви знайшли Сансу першою і сховали її в безпечному місці. Як іще ми обоє зможемо дотриматися наших пришелепкуватих обітниць вашій дорогенькій, хай і трохи мертвенькій, пані Кетлін?

Дівчисько блимнуло очима.

— Я… я гадала…

— Та знаю я, що ви там собі гадали!

Хайме зненацька трохи не знудило від її пики. «Ще й бекає, як тупа вівця.»

— Коли загинув Нед Старк, його меча передали Королівському Правосудові. Але мій батечко розсудив, що недоречно марнувати такий чудовий клинок у руках простого ката. Тому він подарував панові Ілину іншого меча, а Лід наказав переплавити і перекувати. Його вистачило аж на два нових клинки. Ви тримаєте в руках один із них. Ви захищатимете доньку Неда Старка власним залізом Неда Старка, якщо це бодай щось для вас важить.

— Пане, я… я винна вам вибачення…

Та Хайме різко її обірвав.

— Забирайте вже того клятого меча та йдіть, поки я не роздумався! У стайні стоїть гніда кобила — пикою схожа на вас, але норовом лагідніша. Женіться за Шкарбаном, шукайте Сансу, повертайтеся на острів до своїх сафірів — мені байдуже. Більше не хочу вас бачити.

— Хайме…

— Крулеріз! — нагадав він їй. — Я подарував вам меча, ягідко — сподівався, ви хоч ним собі вуха прочистите. Справу скінчено. Прощавайте.

Але вона вперто не хотіла йти.

— Джофрі був вашим…

— Королем! І тільки ним. Облишмо це.

— Ви казали, його вбила Санса. То навіщо ж її захищаєте?

«Бо Джоф був для мене лише краплею сім’я, впорснутою між ніг Серсеї. І заслужив на смерть, як ніхто інший.»

— Я ставив королів на царство і скидав їх звідти. Санса Старк — це моя остання нагода повернути собі честь. — Хайме слабенько посміхнувся. — Та й нам, крулерізам, варто триматися одне одного. То ви вже колись підете чи ні?

Її велика долоня стиснулася навколо Вірноприсяжця.

— Піду. Я знайду дівчину і вбережу їй життя. Заради пам’яті її паніматки. І заради вас.

Брієнна незграбно вклонилася, крутнулася на підборах і вийшла геть.

Хайме сидів один за столом, поки світлицею повзли тіні. Коли звечоріло, він запалив свічку і відкрив Білу Книгу на своїй власній сторінці. У шухляді столу знайшлися перо і чорнило. Під останнім рядком, писаним паном Барістаном, він нашкрябав незграбною рукою, котрою міг би пишатися шестирічний хлопчак, навчений маестром своїх перших літер:

Попередня
-= 457 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!