Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Ти або зовсім не маєш страху, або геть-чисто здурів, Джоне Сніговію, — мовив Манс Розбишака, — якщо приходиш до нас знову в чорному кобеняку.

— Це стрій Нічної Варти, — відповів Джон. — Іншого не маю.

— Убий його! — закликала Харма. — Надішли його тіло вгору тією кліткою і вимагай, аби прислали іншого! А я собі значка зроблю з його голови. Зрадник-перебіжчик гірший за пса!

— Я тебе попереджав, що він шпигун та облудник. — Варамир казав м’яко та тихо, але його кіт жадібно роздивлявся Джона голодними вузькими сірими очима. — Мені його запах ніколи не подобався.

— Сховай кігті, звірятко! — Тормунд Велетнебій зіскочив з коня. — Хлопець прийшов із посольством. Зачепиш його хоч пазуром — причепурю себе шкурою твого котика. Давно собі хотів.

— Тормунд Ґаволюб! — вишкірилася Харма. — Ганяй вітер, старий пердуне — хто тебе боїться!

Шестишкур був змарнілий лицем, сутулий, лисий чоловічок, що скидався на мишу зі злими вовчими очима.

— Щойно коня привчили до сідла, на нього зможе сісти кожен, — тихо мовив він. — Щойно звіра пов’язали з людиною, кожен перевертень зможе увійти в нього і владарювати. Мертвий Орелл марнів у своєму пір’ї, тому я забрав його орла собі. Але зв’язок працює в обидва боки. Чуєш, варже? Зараз Орелл живе у мені й шепоче, як він тебе ненавидить. А я умію злітати над Стіною і дивитися орлиними очима.

— Отже, ми все знаємо, — продовжив Манс. — Ми знаємо, як вас було мало, коли ви розтрощили черепаху. Знаємо, скільки вас прийшло зі Східної Варти. Знаємо, як виснажилися ваші запаси: смола, олія, стріли, списи. Навіть сходів ви вже не маєте, а кліть підіймає небагатьох. Ми знаємо усе. А тепер і ти знаєш, що ми знаємо.

Він відкинув запону шатра.

— Заходь. А ви, решта, чекайте тут.

— Що, навіть я? — обурився Тормунд.

— Особливо ти. Затям уже назавжди.

Всередині було тепло. Під діркою-димарем палало невеличке вогнище; коло купи хутра, де лежала бліда і спітніла Далла, стояла димна жарівниця. За руку Даллу тримала її сестра. «Вала» — пригадав Джон.

— Я шкодую про Ярла, — мовив він до неї.

Вала подивилася на нього світло-зеленими очима.

— Такий вже він був — ліз усюди, не відаючи остороги.

Джон добре пам’ятав її вроду. Відтоді Вала аніскільки не змарніла: струнка, повногруда, спритна і сильна навіть у спокої, з високими гострими вилицями та товстою косою медового волосся аж до стегон.

— Даллі вже майже час, — мовив Манс. — Вона з Валою лишиться тут. Вони знають, що я хочу сказати.

Джон закрижанів лицем, аби не виказати жодних почуттів. «Гидко вже те, що я мушу вбити його у власному наметі на перемовинах про мир. То ще й на очах дружини, яка готується народити йому дитя?!» Він стиснув пальці мечевої руки. Манс не вдягнув на себе обладунку, але меча у піхвах при лівому боці мав. У наметі була й інша зброя — кинджали та ножі, лук зі сагайдаком, спис зі спижевим вістрям коло великого чорного…

…рогу.

Джонові перехопило подих.

«Бойовий ріг. Достобіса важкий та великий.»

— Так, — мовив Манс. — Це Ріг Зими, яким Джорамун колись розбудив велетнів у землі.

Ріг був не великий, а величезний — стоп із вісім уздовж усіх вигинів і такий широкий коло гирла, що Джон міг би запхати усередину руку аж до ліктя. «Якщо це ріг зубра, то я такого звіра ще не бачив.» Спершу Джон подумав, що ріг схоплено спижевими обручами, та зблизька роздивився, що вони з золота. «Зі старого золота, радше брунатного, ніж жовтого. І карбованого рунами.»

— Ігритта казала, ви його не знайшли.

— А ти гадав, лише ґави вміють брехати? Ти, як на байстрюка, непоганий хлопець… та довіряти тобі я й не думав. Мою довіру треба вислужити.

Джон не став ходити манівцями.

— Якщо ви весь час мали Ріг Джорамуна при собі, то чому не пустили у хід? Навіщо будувати черепахи та надсилати теннів за Стіну по наші душі? Якщо це той самий ріг, про який співається у піснях, то дмухніть у нього, та й по тому!

Відповіла йому Далла — тяжка дитиною, лежачи на купі хутра коло жарівниці.

— Ми, вільний нарід, знаємо багато такого, про що ви, колінкарі, давно забули. Інколи, Джоне Сніговію, найкоротша дорога не є найбезпечнішою. Рогатий Князь колись сказав, що чародійство — то меч без руків’я. Немає безпечного способу взяти його до рук.

Манс пробіг долонею вздовж вигину великого рогу.

— Ніхто не ходить полювати лише з однією стрілою в сагайдаку, — мовив він. — Я таки сподівався, що Стир і Ярл застукають твоїх братчиків зненацька і відчинять нам ворота. Я відволік вашу залогу хитрощами, наскоками, облудними нападами. Бовен Марш проковтнув наживку, як я і задумав, але ваша зграя калік та недолугих сиріт виявилася упертішою за мої сподівання. Та не гадайте, що ви нас зупинили. Вас надто мало, а нас надто багато. Цього не приховаєш. Я можу продовжити приступ тут і водночас надіслати десять тисяч людей через Тюленячу затоку на плотах, аби взяти Східну Варту ззаду. Я можу також напасти на Тіньову Вежу — шляхи до неї я знаю краще за всіх у світі. Я можу надіслати людей з мамутами розкопати брами у решті залишених вами замків — хоч усіх одночасно.

Попередня
-= 461 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!