Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Борва мечів

Мимо важким чвалом з ревінням пробіг мамут; на його спині у дерев’яній вежі сиділо з півдесятка лучників.

— Король… ні…

Раптом перевертень закинув голову назад і щосили заверещав.

Вереск його був страшний, моторошний, нестерпний для вух, повний смертної муки. Варамир упав додолу, зсудомився, його кіт теж заверещав… а високо, ген у східному небі, проти хмарної стіни Джон побачив палаючого орла. Якусь мить він горів яскравіше за зірку, охоплений червоним, золотим і жовтогарячим сяйвом, а крила скажено били повітря, ніби намагалися віднести птаха геть від пекучого болю. Щомиті орел злітав вище й вище у небеса.

На Варамирів вереск з намету вигулькнула зблідла з лиця Вала.

— Що то було? Що сталося?

Варамирові вовки гризлися один з одним, сутінькіт утік під дерева, та чоловік ще й досі судомився на землі.

— Що з ним таке?! — спитала нажахана Вала. — Де Манс?

— Онде, — вказав Джон. — Поїхав у битву.

Виблискуючи мечем, король вів безладну купу вершників на міцно збитий кулак розвідників.

— Поїхав?! Куди це він зараз? Ні, не можна! Починається!

— Битва?

Джон побачив, як розвідники розсипаються перед скривавленою собачою головою — Харминим значком. Наскочники верещали, рубали, заганяли братчиків у чорному під дерева. Але з лісу виїжджали ще люди на конях — ціла батова вершників. «Лицарі на важких огирях» — зрозумів Джон. Харма мусила відступити і розвернутися, аби зустріти їх, але половину її людей занесло надто далеко уперед.

— Пологи! — закричала на нього Вала.

Сурми вже лунали звідусіль — гучні, мідні, оглушливі. «Але ж дичаки не мають сурм — лише бойові роги.» І дичаки знали це незгірше від нього, а тому, зачувши сурми, безладно бігли у замішанні — одні щодуху в битву, інші щодуху від неї. Поки якісь троє чоловіків намагалися відігнати отару овець на захід, на неї налетів мамут і витоптав собі серед кошлатого юрмища криваву стежку. Стукотіли котли; дичаки похапцем ставали лавами і таборами, але запізно, надто повільно і надто безладно. Ворог наступав з лісу — з півночі, зі сходу, з північного сходу — трьома великими батовами важкої кінноти, з темним блиском криці та яскравими малюнками на вовняних вапенроках. То вже були не братчики Східної Варти — з тих складалася хіба що вервечка розвідників. То було військо. «Короля? Якого короля?» Джон дивувався не менше за наскочників. Невже Робб повернувся? Невже хлопчак на Залізному Престолі нарешті спромігся зрушити дупу з місця?

— Ходіть краще до намету, — мовив він до Вали.

На тому кінці поля одна батова затопила загін Харми Песиголовки, а інша вдарила у бік Тормундовим списникам, яких він та його сини відчайдушно намагалися розвернути. Велетні, щоправда, встигли повидиратися на мамутів, і лицарям на конях у ладрах те зовсім не подобалося — румаки та важкі бойові огирі гучно іржали, ставали дибки і тікали галасвіта, забачивши гороподібних волохатих чудовиськ. Але і з дичацького боку панував страх: жінки та діти тікали від битви сотнями, деякі втрапляли просто під копита. Він побачив, як собача запряжка однієї старої кинулася поперек шляху трьом колісницям і змусила їх розтрощитися одна об одну.

— Божечки, — прошепотіла Вала, — що ж це коїться? Чому? Навіщо?

— Ходіть до намету і сидіть там при Даллі. Тут надто небезпечно.

Намет навряд чи сховав би її від справжньої небезпеки, але про те Джон промовчав.

— Піду пошукаю сповитуху! — мовила Вала.

— За сповитуху доведеться бути вам. Я побуду тут, доки не повернеться Манс.

Спершу він втратив Манса з очей, та зараз віднайшов: той саме прорубався крізь щільний загін кінноти. Батову посередині мамути розігнали навсібіч, зате інші дві стискалися кліщами з двох боків. На східному краї табору лучники пускали по наметах вогняні стріли. Джон побачив, як мамут одним порухом хобота висмикує лицаря з сідла і відкидає геть за п’ять чи шість сажнів. Повз нього текли дичаки — то жінки та діти тікали від битви, деякі разом з чоловіками. Кількоро кинули на Джона похмурі погляди, але він тримав у руці Пазура, і ніхто не насмілився його зачепити. Утік навіть Варамир — поповз геть на чотирьох, наче тварина.

З-за дерев з’являлося дедалі більше людей — вже не лише лицарів, а й легких кінних охотників, стрільців, щитників у шкіряних кубраках та мисюрках. Спершу їх були десятки, тоді стали сотні. Над головами в них майоріли прапори; Джон не бачив усіх знаків, бо вітер тріпав їх надто люто, але помітив морського коника, поле у пташках, кільце квітів. І жовте, дуже багато жовтого — жовті прапори з якимось червоним малюнком. Чий то герб, якого князя чи володаря?

Попередня
-= 464 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Макс 28.11.2018

Просто дякую вам за цей переклад. Чарівний стиль, і наче вже давно знайомі події, але в
такій версії надзвичайно приємно прочитати ще раз.


Додати коментар