Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Трохи оддалік води вони знайшли кілька плакучих верб поміж вивітрених скель. Дерева та скелі разом утворювали такий собі природний дитинець, де можна було сховатися і від річки, і від погоні.

— Годяще, — мовив Хорт. — Напувай коней, а тоді збери дров до багаття.

Злізаючи з коня, він мусив ухопитися за гілку, аби не впасти.

— Хіба дим не побачать?

— Хто захоче нас знайти, тому досить буде і мого кривавого сліду. Давай, ворушися: коні, потім багаття. Але найперше неси міх із вином.

Коли вогонь запалав, Сандор прилаштував шолома серед гарячих язиків, випорожнив у нього половину міха і важко відкинувся на вкритий мохом камінь, наче вже не сподівався підвестися. Ар’ю він змусив випрати зброєносцеву кирею і порізати її на смужки, які теж укинув до шолома.

— Якби я мав ще вина, то впився б до смерті, щоб очі й світу не бачили. Може, надіслати тебе до того клятого заїзду по зайвий міх? Чи по три?

— Нізащо! — твердо заперечила Ар’я.

«А він би надіслав, хіба ні? Якщо справді надішле, то я лишу його тут і втечу світ за очі.»

Побачивши переляк на її обличчі, Сандор зареготав.

— Та я жартую, дівчисько-вовчисько! То в мене жарти такі. Знайди мені паличку, отаку завдовжки і не надто товсту. І болото з неї змий — ненавиджу жерти грязюку.

Перші дві йому не сподобалися; поки Ар’я шукала таку, щоб його задовольнила, вогонь обсмалив собачий писок аж до очей, а всередині шолома шалено завирувало вино.

— Візьми з мого згортка кухоль і налий до половини, — наказав Хорт. — Але обережно. Перекинеш того клятого шолома — таки надішлю по вино до корчми. Бери вино і лий на мої рани. Що скажеш: упораєшся?

Ар’я кивнула головою.

— То чого стовбичиш, наче тобі заціпило? — загарчав він.

Уперше наповнюючи кухля, Ар’я торкнулася заліза кісточками пальців, миттю обпеклася аж до пухирів і мусила закусити губу, щоб не заверещати. Хорт для того самого затиснув між зубів паличку. Ар’я почала лити: спершу на глибокий поріз у стегні, потім на менший — ззаду шиї. Коли вона порала ногу, Сандор стиснув правицю в кулак і щосили гатив по землі, а як справа дійшла до шиї, то перекусив паличку навпіл, і Ар’я мусила шукати нову. В очах його вирував жах.

— Одверніть голову!

Ар’я спрямувала червону цівочку на слизьку скривавлену плоть того місця, де колись було вухо. Щокою поповзли мацаки брунатної крові та червоного вина. Отоді Клеган закричав, незважаючи на паличку. І зомлів од болю.

Що робити далі, Ар’я мусила здогадуватися самотужки. Вона виловила з дінця шолома смужки, нарізані з киреї зброєносця, і перев’язала ними рани. Щоб зупинити кров з вуха, довелося замотати половину голови.

Тим часом на Тризубі сутеніло. Ар’я пустила коней пастися, тоді стриножила їх на ніч і влаштувалася якнайзручніше у западині між двох скель. Вогнище вигоріло і згасло. За гіллям дерев Ар’я бачила місяць, що плив понад головою.

— Пан Грегор Гора, — вимовила вона тихо. — Дунсен, Любчик Раф, пан Ілин, пан Мерин, королева Серсея.

Викинути зі списку Полівера та Лоскотуна — то було чудернацьке відчуття. І Джофрі теж. Вона раділа його смерті, але шкодувала, що не бачила її на власні очі, або й не вбила власноруч. «Полівер казав, що його вбила Санса. І Біс.» Чи може таке бути? Адже Біс — Ланістер, а Санса… «Шкода, що я не можу перекинутися на вовка, відростити крила і полетіти геть.»

Якщо Санси теж більше нема, то на світі не лишилося Старків, окрім неї. На Стіні за кілька тисяч верст служить Джон, але ж він — не Старк, а Сніговій. А всі ті дядьки та тітки, до яких її хотів одвезти Хорт — вони теж не Старки. Вони — не її вовча зграя.

Сандор застогнав, і Ар’я перекотилася на бік подивитися. Раптом вона зрозуміла, що викинула зі списку і його ім’я теж. Цікаво, навіщо? Ар’я спробувала згадати Мику, але у пам’яті не спливло навіть його обличчя. Та й знала вона його недовго. «Ми лише гралися дерев’яними мечами… і більше нічого.»

— Хорт, — зашепотіла вона і додала, — валар моргуліс.

Може, до ранку він уже й помре. Хтозна.

Та коли крізь дерева просочилося бліде вранішнє світло, Клеган сам збудив її носаком чобота. Їй тим часом наснилося, що вона знову вовчиця — женеться за конем без вершника угору схилом пагорба, зі зграєю за спиною. Але тоді, коли вони вже наблизилися для рішучого кидка, Клеганова нога повернула її зі сну.

Хорт був слабий, рухався повільно і незграбно. У сідлі він зігнувся і рясно пітнів, з вуха крізь перев’язку спливала кров. Останні його сили забирали намагання не впасти з Морока; Ар’я сумнівалася, що в ту мить Клеган зумів би здійняти меча для оборони, якби раптом налетіла погоня від Гори. Вона сторожко роззирнулася з-за плеча, та нікого позаду не побачила, крім ґави, що перелітала з одного дерева на інше. А єдине, що чулося навколо, був плин річки.

Попередня
-= 469 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!