Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Минула добряча година, перш ніж Сем спромігся випроситися — піти погодувати круків. Дорогою до крукарні він спинився перевірити свій рахунок з голосування попереднього вечора. На початку обрання братчики висунули понад тридцять імен, але більшість негайно відкликали, щойно з’ясувалося, що перемога їм не світить. Напередодні лишилося семеро. Пан Денис Малістер зібрав двісті й тринадцять жеребків, Котер Пайк — сто і вісімдесят сім, князь Слинт — сімдесят чотири, Отел Ярвик — шістдесят, Бовен Марш — сорок дев’ять, Трипалий Гоб — п’ять, а Скорботний Ед Толет — один. «То все Пип з його дурними жартами.» Сем подивився на попередні підрахунки. Пан Денис, Котер Пайк і Бовен Марш втрачали голоси від третього дня обрання, Отел Ярвик — від шостого. Лише князь Янос Слинт уперто ліз нагору — день у день, вечір у вечір.

Сем почув галас у крукарні, відклав папери і почалапав нагору сходами — годувати зголоднілих птахів. Там він побачив, що на його радість прилетіли ще троє.

— Сніг-сніг-сніговій! — закричали вони на нього. — Сніг-сніговій!

Цього він навчив їх сам. Але навіть із прибульцями крукарня здавалася жалюгідно порожньою. Досі не повернувся майже ніхто з тих птахів, яких вислав Аемон. «На щастя, один таки досяг Станіса. Один дістався Дракон-Каменя і потрапив до рук того короля, якому не байдуже.» Сем знав, що за багато тисяч верст на південь його батько поставив дім Тарлі під корогви хлопчака на Залізному Престолі. Та ані король Джофрі, ані король Томен не ворухнули й пальцем, коли Варта волала про допомогу. «Навіщо потрібен король, який не захищає свою державу?» — розлючено думав він, згадуючи ніч на Кулаку Першолюдей і жахливу втечу до Крастерового Дитинця крізь пітьму, страхіття і снігопад. Так, йому було трохи моторошно від звичаїв королевиних людей, та все ж вони прийшли й допомогли силою зброї у скрутну годину.

Того вечора Сем шукав, але не знайшов Джона Сніговія у склепистому кам’яному підвалі, де тепер братчики споживали обід і вечерю. Коли він нарешті зневірився і всівся на лаву коло друзів, Пип саме розповідав Скорботному Едові про змагання між солом’яними вояками, хто більше збере на собі дичацьких стріл.

— Ти йшов попереду мало не до кінця, та Гак Довгозерник останнього дня зібрав три й вирвався наперед.

— От ніколи я нічого не виграю! — пожалівся Скорботний Ед. — А до Гака — до того завжди усміхалися боги. Коли дичаки зіпхнули його з Мосту Черепів, він і тоді якось примудрився гепнутися у гарненький глибоченький ставочок, та так щасливо, що на жодному камені не побився.

— А чи туди далеко падати? — зацікавився Грен. — Виходить, він упав у ставок і не загинув?

— Та не те щоб, — відповів Скорботний Ед. — Загинути він однак загинув, бо йому в голові стирчала сокира. Але ж подумайте, який щасливець — усі камені оминув!

Того вечора Трипалий Гоб обіцяв братчикам засмажити мамутові окости — хтозна, чи не сподівався приманити трохи голосів. «Аби ж молодшого мамута знайшов, то може, і приманив би» — подумав Сем, виколупуючи з зубів жилаві нитки м’яса, тоді зітхнув і відсунув страву.

Скоро мало статися нове голосування, і напруга висіла у повітрі щільніше за дим. Котер Пайк сидів коло вогню в оточенні розвідників зі Східної Варти. Пан Денис Малістер розташувався біля дверей з меншою купкою вояків Тіньової Вежі. «Янос Слинт сидить у найкращому місці» — усвідомив Сем, — «точно посередині між вогнем та протягами». Він стривожився, побачивши коло Слинта ще й Бовена Марша; той стояв блідий та змарнілий, з перев’язаною полотном головою, але дослухався до кожного Яносового слова. Сем показав на нього друзям, а Пип додав:

— А ти туди подивися. Онде пан Алісер шепочеться з Отелом Ярвиком.

Опісля трапези маестер Аемон підвівся і запитав, чи не хоче хтось із братчиків сказати слово, перш ніж укине жеребок. Перед очима загалу з’явився Скорботний Ед — як завше, з похмурою скам’янілою пикою.

— Хочу лишень сказати усім, хто кидає жереб за мене: воєвода з мене, як із собачого хвоста сито. Але й решта, щоб не збрехати, ніяк не краща. Отакої.

За ним випнувся Бовен Марш і став, поклавши одну долоню на плече князя Слинта.

— Брати й друзі мої! Благаю вас відкликати моє ім’я з цього обрання. Мої рани досі гнітять мене, і уряд цей занадто тяжкий для моїх плечей… та не для князя Яноса, який упродовж довгих років очолював золотокирейників Король-Берега. Віддамо ж йому нашу довіру та наші голоси!

Сем почув сердите бурмотіння від того кінця палати, де сидів Котер Пайк. Пан Денис зиркнув на одного зі своїх супутників і захитав головою. «Пізно! Шкоди вже завдано.» Семові стало цікаво, де Джон і чому він не бере участі.

Попередня
-= 475 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!