Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Тиріонові перехопило подих.

— Ти?!

— Та я, хоч не цілком. — Хайме був змарнілий, коротко підстрижений. — Осьо правицю лишив у Гаренголі. Припхати з-за вузького моря отих «Хвацьких Компанійців» — то батечко не найкраще придумав.

Він здійняв правицю, і Тиріон побачив пенька. З вуст його зірвався вибух гіркого сміху.

— О боги! — мовив він. — Вибач мені, Хайме, але… ласка божа, ти глянь лише на нас двох! Без носа, без руки — ланістерські хлопчаки.

— Бувало, рука моя смерділа так страшно, аж я сам шкодував, що не безносий. — Хайме опустив смолоскипа, кинувши світло на обличчя брата. — Нічогенького рубця ти собі нагилив.

Тиріон відвернувся від яскравого сяйва.

— Мене змусили іти у битву без старшого братика. Нікому було мене захистити.

— Та я чув, ти сам трохи місто не спалив.

— Гидка брехня! Я підпалив лише річку. — Раптом Тиріон згадав, де він сидить і навіщо. — То ти прийшов мене убити?

— Отака мені дяка! Було б лишити тебе тут гнити, аби навчився чемного звичаю.

— Та де ж пак! Серсея довго гнити не дасть.

— Правду кажеш. На ранок тебе мають стратити на старому турнірному бойовиську.

Тиріон знову зареготав.

— А попоїсти хоч дадуть? Допоможи з останнім словом, бо думки у голові гасають, наче щури у коморі.

— Останнє слово тобі не знадобиться. Я прийшов тебе рятувати. — Голос Хайме був на диво урочистий.

— Хто тобі сказав, що мене треба рятувати?

— Знаєш, я вже сливе й забув, який ти гидкий коротун. А як ти нагадав… то може, лишити тебе Серсеї? Вріже тобі голову, та й баба з возу.

— Оце вже ні! Іду, іду.

Тиріон вичалапав із келії та роззирнувся навколо.

— Там, нагорі, день чи ніч? Я вже геть загубив лік часу.

— Три години по півночі. Місто спить.

Хайме пхнув смолоскипа назад до держака у простінку між келіями.

Прохід був освітлений погано, і Тиріон трохи не запнувся на тілі ключника, простягнутому холодною кам’яною підлогою. Він тицьнув у нього носаком і спитав:

— Мертвий?

— Спить! І ще троє з ним. Євнух додав їм у вино «солодкий сон», але не досить, щоб убити. Принаймні так він божиться. А сам чекає нагорі сходів, одягнений у септонову рясу. Ти вийдеш помийним збіжником до річки; у затоці чекає галера. Варис має своїх повірників у Вільних Містах, тобі не бракуватиме коштів… та диви, не розкидайся і бережи себе. Серсея надішле по тебе убивць, не сумнівайся. Тобі варто, мабуть, змінити ім’я.

— Змінити ім’я? Доречна порада! Ось прийде Безликий мене вбивати, а я йому: «Ні, ви не по того прийшли! Я геть інший карлик з бридким рубцем замість носа!»

Обидва Ланістери зареготали. Хайме став на коліно і швидко поцілував брата у обидві щоки, мазнувши вустами по напухлому валикові плоті на носі.

— Дякую, братику, — мовив Тиріон. — Дякую за життя, що ти рятуєш.

— Та я… просто віддаю борг, який завинив, — відповів Хайме дивним голосом.

— Борг? — Тиріон звісив голову набік. — Не розумію.

— То й добре. Не всі двері варто відчиняти.

— Ой божечки, — вимовив Тиріон. — Тут криється якась похмура і бридка таємниця? Невже хтось колись згадав мене злим і нетихим словом? Та кажи вже, я не плакатиму.

— Тиріоне…

«Хайме… боїться?!»

— Кажи! — повторив Тиріон.

Брат відвів очі убік.

— Тайша, — мовив він дуже тихо.

— Тайша?! — Шлунок його стиснувся. — Що таке з нею?

— Вона не була хвойдою. Я її тобі не купував. Наш батько наказав мені збрехати. Тайша… вона була саме та, ким здавалася. Донька рільника-чиншовика, випадково стрінута в дорозі.

Тиріон чув, як його власний подих висвистує крізь дірки у рубці, що лишився від носа. Хайме не смів підняти очей. «Тайша.» Він спробував пригадати, яка вона була на вигляд. «Дівчина. Просто дівчина, не старша за Сансу.»

— Моя дружина, — прохрипів він. — Та, що погодилася вийти за мене заміж.

— За твоє золото — так казав батько. Вона ж була підлого роду, а ти — Ланістер з Кастерлі-на-Скелі. Чого б вона могла прагнути, якщо не золота? От і виходило, що дівча не краще за хвойду, брехня — майже не брехня, а батько… він казав, що тобі не завадить трохи суворої науки. Що ти дещо зрозумієш і потім мені дякуватимеш.

— Дякуватиму? — здушено кавкнув Тиріон. — Батько віддав її стражникам. Повному куреневі стражників. І змусив мене… дивитися.

«І не лише дивитися. А й узяти її теж… дружиноньку мою…»

— Я й не гадав, що він таке зробить! Вір мені, ти мусиш!

— Мушу?! Та невже? — загарчав Тиріон. — Чи я мушу тепер вірити бодай одному твоєму слову? Адже вона була мені дружиною!

Попередня
-= 481 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!