Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Я знаю історію вашого братства, пане Денисе, — буркнув король. — Даю вам слово, що не вимагатиму від вас підняти мечі проти жодного бунтівника і узурпатора з тих, що обсіли мене зусібіч. Але чекатиму, що ви надалі захищатимете Стіну так само, як захищали завжди.

— Ми захищатимемо Стіну до останнього з нас, — мовив Котер Пайк.

— Яким напевне буду я, — приречено додав Скорботний Ед.

Станіс схрестив руки на грудях.

— Та я чекатиму від вас і дечого іншого. Того, на що навряд чи дочекаюся швидкої та охочої згоди. Я хочу ваші замки. І ваш Дарунок.

Ці прямі слова вибухнули серед чорних братчиків, наче глек шал-вогню на гарячій жарівниці. Марш, Малістер, Пайк заговорили усі разом. Король Станіс не перебивав, а коли вони скінчили, мовив:

— Я маю війська втричі більше за вас. І можу забрати собі всі землі, які забажаю. Але хочу зробити це законно і з вашої згоди.

— Дарунок віддано Нічній Варті на віки вічні, ваша милосте! — наполягав Бовен Марш.

— Тобто його не можна відібрати, відчужити, захопити силою. Але подароване один раз можна подарувати вдруге.

— На дідька вам здався наш Дарунок? — запитав Котер Пайк.

— Я знайду йому краще застосування, ніж знайшли ви. Щодо замків… Східна Варта, замок Чорний, Тіньова Вежа лишаться вашими. Тримайте у них ваші звичні залоги. Але решту я заберу собі для своїх загонів. Мушу забрати, щоб мати надію втримати Стіну.

— Вам не вистачить людей! — заперечив Бовен Марш.

— Деякі з покинутих замків довгі роки лежать у руїнах, — зауважив перший будівничий Отел Ярвик.

— Руїни можна відновити.

— Відновити? — перепитав Ярвик. — І хто ж їх відновить?

— То вже моя справа. Од вас я прошу список з відомостями про нинішній стан замків і про все потрібне для їхньої відбудови. В кожному замку я маю намір поставити залогу вже впродовж року і запалити перед їхніми брамами ніч-ватри.

— Ніч-ватри? — Бовен Марш боязко зиркнув на Мелісандру. — То й нам теж доведеться палити ніч-ватру?

— Доведеться. — Жінка підвелася у вихорі криваво-червоного шовку, розкидавши яскраво-мідне волосся по плечах. — Самі лише мечі нездатні втримати наступ пітьми. Поміч Господа Світла — ось що єдине дає нам надію. Певно кажу вам, хоробрі лицарі та добрі браття: війна, що розпочалася — то не звична дрібна чвара за землі та титули. Ми стали до бою за саме життя, і якщо програємо його — світ загине разом з нами.

Сем ясно бачив: старшина не знала, що їй думати. Бовен Марш і Отел Ярвик перезирнулися з сумнівом у очах, Янос Слинт кипів роздратуванням, а Трипалому Гобові, схоже, найбільше кортіло повернутися до кухні різати моркву на юшку. Та всі вони здивувалися ще більше, коли почули тихе бурмотіння маестра Аемона:

— Ви кажете про війну за світанок, ласкава пані. Але де обіцяний принц?

— Він стоїть перед вами! — оголосила Мелісандра. — Хоча ви ще не розплющили очей, аби бачити. Станіс Баратеон є Азор Ахай відроджений, воїн вогню, в особі якого справджуються пророцтва. На знак його з’яви у небі засяяла червона комета, а при боці він носить Світлоносець, червоний меч звитяжців!

Сем помітив, що від її слів король почувається незатишно. Станіс зарипів зубами і мовив:

— Ви мене покликали, панове, і я прийшов. Тепер ви мусите жити або померти разом зі мною. Звикайте до цієї думки. — Рвучко і коротко він махнув рукою. — Ми скінчили. Ви, маестре, лишіться ще на хвилину. І ти, Тарлі, теж. Решта хай іде собі.

«Я?!» — подумав нажаханий Сем, поки його брати вклонялися і виходили назовні. — «Чого йому від мене треба?»

— То це ти убив ту істоту в снігу, — мовив до нього король Станіс, коли у покої лишилися четверо.

— Так, це він — Сем Смертяний, — посміхнулася Мелісандра.

Сем відчув, як червоніє.

— Ні, мосьпані. Ваша милосте. Тобто, так, це я. Сем Тарлі, так.

— Твій батько — вправний та хоробрий воїн, — мовив король Станіс. — Він колись розбив мого брата при Ясенброді. Мейс Тирел полюбляє хвалитися тією перемогою як своєю, але насправді її здобув князь Рандил, поки Тирел шукав дорогу до бойовища. Тарлі тоді убив князя Каферена своїм валірійським обіручником і надіслав його голову Аерисові.

Король почухав щелепу пальцем і додав:

— Але я не чекав, що в такого батька вродиться такий син.

— Я… так, я не той син, ваша милосте, якого хотіли пан батько.

— І все ж, якби ти не вдягнув чорне, то був би цінним заручником, — розмірковував Станіс.

— Але він вдягнув чорне, пане королю, — зауважив маестер Аемон.

— Це мені добре відомо, — відповів король. — Мені відомо більше, ніж ви гадаєте, Аемоне Таргарієне.

Попередня
-= 487 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!