Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Старий схилив голову.

— Я лише Аемон тепер, ясний володарю. Ми довіку полишаємо імена наших домів, коли куємо маестерські ланцюги.

Станіс різко кивнув, наче знав і це, але не надто зважав.

— Ти вбив ту істоту обсидіановим кинджалом. Так мені розповідали, — звернувся король до Сема.

— Т-так, ваша милосте. Його дав мені Джон Сніговій.

— Драконоскло! — пролунав музикою сріблястий сміх червоної жінки. — «Застиглий вогонь» мовою старої Валірії. Не диво, що він став лихою карою для холодних дітей Іншого.

— На Дракон-Камені, де я тримав свій стіл донедавна, у старих проходах під горою можна знайти чимало цього обсидіану, — розповів Семові король. — Невеличкі шматочки, чималі уламки, великі брили. Пригадую, що більшість його складають чорні камені, але є зелені, червоні, ба навіть порфірові. Я надіслав наказ панові Роланду, моєму каштелянові, щоб він почав видобуток. Боюся, недовго вже Дракон-Каменеві лишатися під моєю владою. Та можливо, Господь Світла все ж устигне до падіння замку подарувати нам досить «застиглого вогню», щоб ми озброїлися проти наших ворогів.

Сем прокашлявся.

— Найясніший п-пане королю… т-той кинджал… обсидіан розлетівся на друзки, коли я спробував ударити упиря.

Мелісандра посміхнулася.

— Упирями рухають чорні чари, та вони — усього лише мертва плоть. Їм дадуть ради залізо і вогонь. Але ті, кого ви звете Іншими — дещо більше.

— То гемони зі снігу, льоду та морозу! — мовив Станіс Баратеон. — Стародавній ворог. Єдиний ворог, який важить.

Він знову перевів очі на Сема.

— Мені казали, ти разом із тією дичацькою дівчиною пройшов унизу під Стіною якимись чарівними дверима.

— Чо-чорною Брамою, — пробурмотів Сем. — П-під Ніч-Кромом.

— Ніч-Кром — найстаріший і найбільший з замків на Стіні, — мовив король. — Саме там я маю намір утвердити свій престол на час цієї війни. Ти покажеш мені ту браму.

— Я-я, — забелькотів Сем, — я-я покажу, якщо…

«Якщо вона досі там. Якщо вона відчиниться для людини не в чорному. Якщо…»

— Ти покажеш! — гарикнув Станіс. — Коли я тобі накажу.

Маестер Аемон посміхнувся і мовив:

— Перш ніж ми підемо, дозвольте прохати вашу милість про велику честь. Покажіть нам дивовижний клинок, про який ми так багато чули.

— Ви хочете бачити Світлоносця? Ви, сліпий?

— Моїми очима буде Сем.

Король насупився, але відповів:

— Його бачив трохи не кожен, кого я стрічав на шляху. Чому б не показати і сліпому?

Пас із мечем у піхвах висів на кілочку коло комина. Станіс узяв піхви, витяг із них довгого меча, шурхочучи залізом по дереві та шкірі, й раптом світлицю наповнило світло — переливчастий мінливий танок золотих, червоних і жовтогарячих барв, яскраві кольори вогню.

— Розповідай, Семвеле, — торкнувся маестер Аемон його плеча.

— Він випромінює сяйво, — стиха почав Сем. — Наче горить вогнем, але без полум’я. Сама криця світиться жовтим і червоним, мерехтить і спалахує, наче сонячне світло на воді, але гарніше. Шкода, що ви не бачите, маестре.

— Тепер бачу, Семе. Подумки я бачу меча, наповненого сонячним світлом. Чарівне і приголомшливе видовище. — Старий дерев’яно уклонився. — Дякую вашій милості та ясній пані за велику ласку.

Коли король Станіс вклав сяючого меча назад до піхов, світло сонячного дня, що струменіло крізь вікна, здалося присутнім тьмяним та вбогим. Світлицю ніби огорнула пітьма.

— Ну годі, надивилися. Повертайтеся до служби. Але не забувайте, що я сказав. Ваші братчики мусять обрати князя-воєводу сього ж вечора, бо пошкодують!

Поки Сем допомагав маестрові Аемону сходити вузькими гвинтовими сходами, той глибоко замислився, а коли вони перетинали двір, сказав:

— Я не відчув жару. А ти, Семе?

— Жару? Від меча? — Сем теж замислився, пригадуючи. — Повітря навколо нього тремтіло, ніби над гарячою жарівницею.

— Але жару ти не відчув, ні? А піхви, у яких тримають меча, зроблені з дерева та шкіри, хіба не так? Я чув шурхіт, коли його милість витягав меча. Піхви не обпалило, Семе? Чи здалося тобі дерево підпаленим, зчорнілим?

— Ні, — зізнався Сем, — я нічого такого не бачив.

Маестер Аемон кивнув. Опинившись у своїх покоях, він попрохав Сема розкласти вогонь і допомогти сісти у крісло біля комина.

— Важко бути старим, — зітхнув він, коли опустився на подушки. — А ще того важче — сліпим. Я сумую за сонцем. І за книжками. Найбільше — за книжками.

Аемон майнув рукою і додав:

— Більше ти мені не знадобишся аж до обрання.

— Щодо обрання… маестре, чи не можете ви чогось зробити? Король сказав про князя Яноса…

Попередня
-= 488 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!