Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Але є інша людина! — стрілив Сем. — Інший братчик Варти. Йому довіряли князь-воєвода Мормонт, Донал Нойє та Кворин Піврукий. Він не чесного роду, як ви, але походить від старої крові. Народився і виріс він у замку, меча та списа навчався в лицаря, а письменства — в маестра Цитаделі. Його батько був вельможним князем, а брат — королем.

Пан Денис попестив довгу бороду.

— Можливо, — відповів він після довгої мовчанки. — Він ще замолодий, але… можливо. Так, я згоден, його можна розглядати як пошукача. Втім, поза всяким сумнівом, з мене вийде кращий князь-воєвода, ніж із нього.

«Джон казав, що коли брехати заради шляхетної мети, то і брехня може бути чесною.»

Сем мовив:

— Якщо ми не оберемо князя-воєводу сього ж вечора, король Станіс має намір поставити наказним воєводою Котера Пайка. Він так казав маестрові Аемону цього ранку, коли ви всі пішли.

— Зрозуміло. — Пан Денис підвівся. — Я мушу поміркувати. Дякую вам, Семвеле. Перекажіть мої вітання і дяку маестрові Аемону.

Виходячи зі Списа, Сем тремтів. «Що я наробив?» — казав він собі. — «Що я наплів?» Якщо його спіймають на брехні… то що? Відішлють на Стіну? Випустять тельбухи? Перетворять на упиря? Раптом він аж засміявся полегшено з власної дурості. Невже можна досі боятися Котера Пайка і пана Дениса Малістера, коли ти бачив на власні очі, як крук об’їдає обличчя Малюкові-Павлюкові?

Пайк не зрадів його другій появі.

— Знову ти? Кажи швидше, бо починаєш набридати.

— Лише одну хвилину, — пообіцяв Сем. — Ви не відкличете себе заради пана Дениса, ви самі сказали, але ж можете відкликати заради когось іншого.

— Кого зараз, Смертяний? Невже тебе?

— Ні. Заради справжнього, завзятого бійця. Того, кому Донал Нойє доручив Стіну, коли прийшли дичаки. Того, хто був зброєносцем Старого Ведмедя. На жаль, він уродився байстрюком, але то пусте.

Котер Пайк зареготав.

— А бодай би тебе підняло і гепнуло! Ото б ми запхали списа Малістерові в дупу, га? Лише заради цього варто спробувати. Зрештою, чим той малий гірший за інших?

Пайк пирхнув, поміркував і додав:

— Ну хіба що за мене. Варті зараз потрібен саме я. Це й дурень побачить.

— Так, це побачить навіть дурень, — погодився Сем, — хоч би й такий, як я. Але… не мав би вам казати, проте… король Станіс має намір поставити наказним воєводою пана Дениса, якщо ми нікого не оберемо сього ж вечора. Я чув, як він казав маестрові Аемону, коли відіслав решту братчиків геть.

Джон XII

Залізний Емет був довготелесий, стрункий та зграбний молодий розвідник, чиєю силою, витривалістю та майстерним володінням зброєю пишалася Східна Варта. З їхніх навчальних двобоїв Джон завжди виходив побитий і закляклий, а наступного дня прокидався укритий синцями. Та саме цього він і бажав. Адже ніколи не навчишся нічого нового, стаючи лише проти таких, як Шовкун або Лошак — чи навіть дужий, але вайлуватий Грен.

В інші дні Джон втішався тим, що сам давав не меншого прочухана, ніж давали йому. Але того дня сталося інакше. Уночі він майже не спав; якусь годину поперекидавшись із боку на бік, він покинув спроби заснути, вдягнувся і пішов нагору Стіни, де й блукав до сходу сонця у відчайдушній боротьбі з собою, обмірковуючи слова Станіса Баратеона. Тепер брак сну нагадав про себе: Емет безжально лупцював його з усіх боків, тіснив двором, змушуючи танцювати на п’ятах, відганяв довгими замашними ударами, а час від часу ще й додавав поштовху щитом, трохи не збиваючи з ніг. Одна Джонова рука вже заніміла від ударів, а у другій тупий навчальний меч здавався важчим щохвилини.

Він наготувався вже опустити клинка і попрохати про перепочинок, як раптом Емет обдурив його ударом понизу, а згори, над щитом сікнув так раптово і люто, що влучив Джонові у скроню. Джон запнувся, захитався; шолом і голова аж загули. На пів-удару серця світ перед щілиною шолома розплився у тумані.

І зникли прожиті роки, і він знову опинився у Зимосічі, вдягнений у підбитий шкіряний каптан замість кольчуги та блях. Меч його було зроблено з дерева; за супротивника навпроти стояв не Залізний Емет, а Робб.

Щоранку вони — Сніговій та Старк — навчалися разом, відколи почали ходити. Крутилися і рубали, стрибали і бігали у оточенні величних мурів замку, галасували та сміялися, іноді навіть плакали, коли не було кому дивитися. У бійці вони ставали не малими хлопчаками, а могутніми лицарями та звитяжцями.

— Я — принц Аемон Драконолицар! — вигукував Джон.

А Робб відповідав ще гучніше:

— Тоді я — Флоріан Дурень!

Або ж Робб казав:

Попередня
-= 491 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!