Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Пан Алісер закивав головою.

— Так, князь Янос — наш найкращий з можливих…

— Я не скінчив, Алісере, — буркнув Ярвик сердито. — Князь Слинт очолював міську варту в Король-Березі, ми вже всі знаємо, і ще був господарем на Гаренголі…

— Він того Гаренголу і не бачив! — гукнув Котер Пайк.

— Теж правда, — відповів Ярвик. — Оце я тут стою і вже не пригадую, чого вважав Слинта вдалим вибором. Його обрати — це як королю Станісу межи очі плюнути. А я не бачу, яка нам із того зараз користь. Може, Сніговій буде кращий. Він довше на Стіні, він небіж Бена Старка, служив Старому Ведмедеві зброєносцем.

Ярвик здвигнув плечима.

— Ну, таке… обирайте кого хочте, аби не мене.

І сів на місце.

Джон побачив, що Янос Слинт вже не червоний, а буряковий. Але пан Алісер Терен, навпаки, зблід, як молоко. Братчик зі Східної Варти знову гатив кулаком по столі, та цього разу вимагав казана. Дехто з його приятелів підхопив заклик.

— Казана! — ревли вони. — Казана! Ка-за-на! КА-ЗА-НА!

Казан стояв у кутку біля вогнища; то була велика чорна черевата посудина з двома чималими ручками і важкою накривкою. Маестер Аемон сказав щось Семові та Клідасові; вони хутко побігли, ухопили казана за ручки і притягли до столу. Декілька братчиків уже шикувалися до барил із жеребками; тим часом Клідас підняв накривку і трохи не впустив її собі на ногу.

З гучним вереском та плесканням крил із казана вигулькнув великий чорний крук. Він злетів угору, напевне шукаючи або крокв, або вікна для втечі. Та крокв у підвалі не було, і жодного вікна теж — крук опинився у пастці. Гучно жаліючись, він зробив під склепінням одне, два, три кола. Джон почув, як Семвел Тарлі вигукує:

— Я знаю цього птаха! Це крук воєводи Мормонта!

Крук сів на столі перед Джоном.

— Сніг! Сніговій! — крякнув він. Птах був із себе старий, брудний, розкуйовджений. — Сніг-сніговій! — повторив він знову. — Сніг-сніг-сніговій!

Проказавши слова, крук прочалапав до кінця столу, випростав крила і перелетів на Джонове плече.

Князь Янос Слинт упав дупою на лаву так, що аж гепнуло, але пан Алісер Терен наповнив підвал знущальним сміхом.

— Панок Кабанок гадає, ми тут усі — йолопи недолугі! Та це ж він, браття, навчив цього крука своєї штуки. Вони усі кажуть «Сніг» та «Сніговій», ходіть самі до крукарні та послухайте! Мормонтів птах знав не два слова, а більше!

Крук нахилив голову і подивився на Джона.

— Зер-р-на? — вимовив він зі сподіванням у голосі, але не отримавши ані зерна, ані відповіді, каркнув і пробелькотів: — Казана? Казана? Казана?

А далі… далі були площики стріл — річки площиків, потоп із площиків… стільки площиків, що у них геть потонули кілька камінців та мушель, а з ними і всі мідні шеляги.

Коли скінчили рахувати, Джон опинився у оточенні. Хтось плескав його по спині, хтось ставав на коліно, наче він за одну мить перетворився на справжнього вельможного князя. Шовкун, Овейн Пришелепок, Гальдер, Ропух, Зайвий Чобіт, Велетень, Мулій, Ульмер з Королівської Пущі, Миленький Донел Схил, іще з півсотні різних братчиків оточили його щільним натовпом. Дивен клацав дерев’яними зубами і казав:

— Ласка божа, наш новий воєвода ще з пелюшок не виліз!

Залізний Емет додав ущипливо:

— Сподіваюся, гонор та шана не завадять панові воєводі й надалі куштувати моєї науки так, щоб їм аж кров’ю сцялося?

Трипалий Гоб негайно бажав дізнатися, чи буде князь-воєвода обідати з братчиками, а чи у окремій світлиці. Наблизився навіть Бовен Марш — сказати, що він радо продовжить службу великим шафарем, якщо на те буде ласка воєводи Сніговія.

— Снігу-воєводо, — мовив Котер Пайк, — якщо ти змішаєш з гівном наші сподівання, я сам вирву тобі печінку і з’їм її сирою з цибулею.

Пан Денис Малістер висловився дещо ввічливіше.

— Насправді те, про що просив юний Семвел, для мене зовсім не дрібниці, — зізнався старий лицар. — Коли на воєводу обрали Коргила, я казав собі: «та байдуже, він служить на Стіні довше за тебе, твоя година ще настане». Коли воєводою зробився Мормонт, я міркував так: «він дужий та суворий, але ж і немолодий. Твоя година ще може настати.» Але ви, воєводо Сніговію, роками зовсім дитина, і я мушу повернутися до Тіньової Вежі, усвідомлюючи, що моя година не настане вже ніколи.

Він утомлено посміхнувся.

— Не примушуйте мене помирати, шкодуючи. Ваш дядько був великою, видатною людиною. Так само, як ваш вельможний батько і його батько перед ним. Від вас я чекатиму не меншого.

— Отож-бо й воно, — зауважив Котер Пайк. — А почни з того, що скажи тим королівським посіпакам, трясця їхній матері: обрання сталося, і ми хочемо повечеряти.

Попередня
-= 495 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!