Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Вашу кров, ласкавий пане, потрібно розрідити, — мовив маестер Колемон. — Погана кров вас сердить, а від гніву нападає трясця. Ходімо вже.

Хлопчика повели геть. «Пан чоловік, мій господар і володар» — подумала Санса, роздивляючись руїни Зимосічі. Сніг припинився, зате приморозило міцніше. Їй стало цікаво, чи не протрусить князя Роберта увесь час, поки триватиме їхнє весілля. «Джофрі — той хоч тілом здоровий був.» Раптом її охопив лютий, несамовитий гнів. Вона підібрала зламану гілку і рвучко настромила на кінець відірвану голову ляльки, а тоді увіткнула гілку з головою над розваленою брамною баштою снігового замку. Слуги злякано відвели очі, та коли Мізинець побачив зроблене Сансою, то зареготав.

— Якщо старі перекази не брешуть, над мурами Зимосічі побувала на кілку не одна велетнева голова!

— То все байки казкарів, — одказала Санса і залишила Петира на самоті.

У опочивальні вона скинула кожушка і мокрі чобітки та всілася коло вогню. Поза сумнівом, скоро вона має відповісти за те, що навела напад трясці на князя Роберта. «Може, пані Ліза відішле мене від себе геть.» Тітка вже давно звикла виганяти кожного, хто їй чимось не догодив. А не догоджали їй найбільше ті, кого вона винуватила у поганому поводженні з її любим синочком.

Санса марила про вигнання як про солодке та жадане звільнення. Замок Місячна Брама був значно більший за Соколине Гніздо, і до того ж веселіший. Князь Нестор Ройс здався їй занадто буркотливим та похмурим, але насправді правила замком його донька Міранда, а про неї йшла слава як про жваву пустунку. Навіть вигадане байстрюцьке народження Санси не мало б нічого важити біля підніжжя гори. Адже там князеві Нестору служила одна з байстрючок короля Роберта — і панна Міранда була до неї дружня та прихильна, мов до рідної сестри.

«Неодмінно скажу тітці, що не хочу заміж за Роберта.» Якщо жінка відмовляється казати шлюбні обітниці, то ніхто не може оголосити її заміжньою з примусу, хоч би й верховний септон. Вона не жебрачка — хай що там базікає тітонька. У свої тринадцять років вона вже розквітла і заміжня жінка, спадкоємиця Зимосічі. Сансі бувало шкода свого малого брата у перших, та щоб хотіти вийти за нього заміж… такого вона собі не уявляла. «Краще вже знову стати дружиною Тиріона.» Якби пані Ліза про це взнала, то мусила б відіслати її геть від себе… геть від Робертових вибриків, трясці, сльозавих очей, геть від довгих поглядів Марільйона, геть від поцілунків Петира. «Скажу їй. Хай там що, а скажу!»

Пані Ліза прикликала її до себе мало не надвечір. Санса цілісінький день збирала докупи хоробрість, але щойно у дверях з’явився Марільйон, як хоробрість кудись зникла, а всі сумніви, навпаки, повернулися.

— Пані Ліза вимагає вашої присутності у високій палаті замку, — оголосив співець, водночас роздягаючи Сансу очима. Та втім, до того вона вже звикла.

Марільйон був гарний на вроду, годі й казати: стрункий, з гладкою шкірою, піщано-білявим волоссям, звабливою посмішкою. Та цей юний і зухвалий спритник уже встиг збурити в Долині чимало ненависті до себе — чи не від усіх значних осіб, крім її тітки та малого князя Роберта. Зі слів челяді, Санса була не перша юна діва, на яку зазіхав піснярик, лишень інші не мали на свій захист Лотора Брюна. Та пані Ліза не бажала чути ані слова скарги про свого улюбленця, котрим він став майже одразу, як з’явився у Соколиному Гнізді. Марільйон щовечора співав на ніч князеві Роберту, а пошукачів руки пані Лізи вже з душі вернуло від глузливих віршиків, яких той навигадував про їхні вади та хиби. Тітка засипала його золотом та подарунками; після коштовного одягу, золотого зап’ястка, вишитого місячними каменями череса, доброго коня вона віддала йому ще й улюбленого сокола покійного чоловіка. Зважаючи на це, Марільйон поводився надзвичайно чемно у присутності пані Лізи та надзвичайно зухвало — коли її поряд не було.

— Дякую, — сухо відповіла Санса. — Я знаю, куди йти.

Але співець не поспішав відкланятися.

— Ласкава пані наказали вас привести.

«Привести?» Їй не надто сподобалося сказане слово.

— То ви тепер за стражника, абощо?

Колишнього сотника сторожі Соколиного Гнізда Мізинець увільнив од служби, а на його посаду поставив пана Лотора Брюна.

— Хіба вас треба сторожити? — легковажно запитав Марільйон у відповідь. — Щоб ви знали, я оце саме складаю нову пісню, та таку солодку і сумну, що розтопить навіть ваше крижане серце. «Троянда при дорозі» — ось як я її назву. Про дівчину-байстрючку, ще й таку вродливу, що з одного погляду причаровує кожного чоловіка.

«Я тобі не байстрючка! Я зі Старків, володарів зимосіцьких!» — кортіло їй відповісти співцеві. Та натомість вона лише кивнула і дозволила провести себе сходами та мостом. Висока палата стояла зачинена, відколи Санса з’явилася у Соколиному Гнізді. Санса зачудувалася, чого б це тітці закортіло її відчинити: адже зазвичай вона надавала перевагу вигодам своєї світлиці або теплій та затишній приймальні князя Арина, звідки відкривався огляд водоспаду.

Попередня
-= 500 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!