Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Люди є люди, — відповів Білоборід, — а дракони є дракони.

Пан Джораг пирхнув зневажливо.

— Яка глибока мудрість! — Лицар-вигнанець не плекав любові до старого, і не приховував цього від самого початку. — Та що ви взагалі тямите у драконах?

— Знаю я про них небагато, правда ваша. І все ж я трохи служив у Король-Березі, коли на Залізному Престолі сидів король Аерис, і ходив попід черепами драконів, що дивилися донизу зі стін престольної палати.

— Візерис розповідав про ті черепи, — відповіла Дані. — Узурпатор їх зняв і кудись заховав. Не міг терпіти, щоб вони дивилися згори на вкрадений ним престол.

Вона підманила Білоборода ближче до себе.

— То ви знали мого ясновельможного батька?

Король Аерис II помер раніше, ніж народилася його донька.

— Я мав цю велику честь, ваша милосте.

— Скажіть, а чи був він добрий до людей?

Білоборід, як міг, ховав свої почуття, і все ж вони ясно відбилися в нього на обличчі.

— Його милість… нерідко бував ласкавий та привітний.

— Нерідко? — Дані всміхнулася. — Проте не завжди?

— З тими, кого він вважав ворогами, король чинив дуже суворо.

— Розумна людина навряд чи захоче зробитися ворогом короля, — зауважила Дані. — А чи знали ви мого брата Раегара?

— Казали, що насправді принца Раегара не знав ніхто. Втім, я мав задоволення бачити його на турнірах, а також чував, як він грає на арфі зі срібними струнами.

Пан Джораг пирхнув.

— Так само, як і тисячі інших на святах урожаю. Ви ще скажіть, що служили при ньому зброєносцем.

— Ні, цього я не посмію сказати, пане. Зброєносцем принца Раегара був Милош Мутон, а згодом — Ріхард Добровуст. Коли вони вислужили остроги, принц висвятив їх у лицарі власноруч, і всі вони лишилися один одному добрими приятелями. Молодий князь Конінгтон також був принцеві другом, але найстарішим і найвірнішим завжди лишався Артур Дейн.

— Вранішній Меч! — радісно скрикнула Дані. — Візерис розповідав мені колись про його дивовижний білий клинок. А ще казав, що пан Артур був єдиний лицар у королівствах, рівний нашому братові у двобої.

Білоборід схилив голову.

— Не личить мені піддавати сумніву слова принца Візериса…

— Короля! — виправила Дані. — Він був королем, хоча й не правив ані дня. Король Візерис, Третій тако наречений. Але про що це ви казали?

Відповідь старого пролунала дещо несподівано; Дані закортіло краще її зрозуміти.

— Пан Джораг колись назвав Раегара останнім драконом. Адже принц мав бути неперевершеним воїном, щоб так зватися, хіба ні?

— Ваша милосте, — проказав Білоборід, — принц Дракон-Каменя був відважний та вправний лицар, але…

— Продовжуйте, — заохотила Дані. — Мені ви можете казати вільно все, що забажаєте.

— Воля ваша. — Старий сперся на важку міцну ковіньку. Чолом його пішли глибокі борозни. — Воїн, який не мав собі рівних… сказано гучно, ваша милосте, але блискучими словами не виграють битви.

— Битви виграють блискучими мечами, — буркнув пан Джораг. — А Раегар виблискував своїм добряче.

— Правда ваша, пане, але ж… Я бачив сотню турнірів і більше битв, ніж хотів би. І знаю одне: яким би дужим, швидким або вправним не був лицар, завжди знайдуться не гірші за нього. Можна виграти один турнір і відразу впасти на наступному. Лицаря може привести до поразки слизька латка трави — або, приміром, його вчорашня вечеря. Комусь раптову перемогу може подарувати зміна вітру…

Білоборід зиркнув скоса на пана Джорага.

— …а комусь — знак прихильності від панни, прив’язаний до руки.

Мормонтове обличчя спохмурніло, наче грозове небо.

— Пильнуй свого язика, дідугане, бо інакше…

Дані знала, що Арстан бачив пана Джорага на герцях при Ланіспорті. Вона знала і те, що у тому турнірі Мормонт здобув знак прихильності панни і пов’язав його собі на зап’ясток. Панну він потім узяв собі за дружину — то була Линеса з дому Вишестраж, друга його жінка, високого роду і надзвичайної вроди… але вона зламала йому долю і покинула його, лишивши по собі гіркі спогади.

— Будьте ласкаві, мій лицарю. — Вона поклала Джорагові руку на плече. — Певно ж, Арстан не хотів завдати вам образи.

— Якщо ви так кажете, халісі… — пробурчав пан Джораг, але голос його лишився похмурим.

Дані обернулася до зброєносця.

— Я майже нічого не знаю про Раегара — тільки те, що оповідав Візерис, а він був ще малим хлопчиною, коли наш брат загинув. Яким Раегар був насправді?

Старий хвильку подумав.

— Здібним. До усього, до чого брався — це найперше за все. А ще рішучим, непохитним, вірним обов’язкові. Про нього розповідають одну річ… та я певний, що пан Джораг теж про неї знає.

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!