Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Давосові не хотілося прощатися у такий спосіб.

— Саладоре…

— Та йди вже! Краще б ти, звісно, лишився зі мною. Але якщо вже надумався, то іди геть.

І Давос пішов. Шлях від «Рясного врожаю» до брами Дракон-Каменя виявився довгий та самотній. Припортові вулиці, де колись юрмилися вояки, жеглярі та різний простолюд, були порожні та покинуті. Раніше Давос мусив обережно пробиратися між верескливих паців та голих дітлахів, а зараз під ноги кидалися хіба що щури. Самі ж ноги під ним трусилися, наче драглі, ще й тричі нападав такий кашель, що він мусив спинятися і відпочивати. Ніхто не рушив йому на поміч, ніхто навіть з вікна не визирнув поглянути, що робиться. Вікна були забрані віконницями, двері засунуті від усіх чужих, і більше половини будинків несли на собі ознаки жалоби. «До гирла Чорноводи увійшло кілька тисяч, а повернулося кількасот» — подумав Давос. — «Мої сини пішли в інший світ не самі. Хай хоч Мати на небі зглянеться на усі загиблі душі.»

Досягнувши замкової брами, Давос знайшов її зачиненою. Він загупав кулаком по дереві, зміцненому сталевими нютами, але відповіді не отримав. Тоді загуркотів ногами, знову і знову. Нарешті на верхівці башти-стрільниці з’явився арбалетник і визирнув донизу між двома височезними химерами.

— Хто там?

Давос відкинув голову назад і склав долоні навколо рота.

— Лицар Давос Лукомор! Хочу бачити його милість короля!

— Ти п’яний, абощо? Іди геть і не гримай!

А Саладор Саан його попереджав… Давос спробував зайти з іншого боку.

— То покличте мого сина! Його звуть Деваном, він служить зброєносцем при нашім пані королі!

Стражник насупив брови.

— Хто ви такий, кажете?

— Давос! — крикнув він у відповідь. — Цибульний лицар!

Голова зникла, та за мить повернулася.

— Забирайся геть, брехло! Цибульний лицар загинув на річці. Корабель його згорів дощенту.

— Корабель згорів, — погодився Давос, — але капітан вцілів, і осьо стоїть перед тобою. А хіба за сотника на цих воротях вже не Ятек?

— Хто?

— Ятек Ожина. Він мене добре знає.

— Не чув про такого. Мабуть, його вже на світі немає.

— А князь Читрин?

— Цього знаю. Згорів на Чорноводі.

— Віл-на-Гачку? Гал Кендюх?

— І один, і другий мертві, — відповів арбалетник, але на обличчі його з’явився раптовий сумнів. — Ану чекайте.

І зник знову.

Давос чекав. «Немає, нікого вже немає» — майнула млява думка. Він згадав, як з-під укритої плямами жиру сорочки неодмінно витикалося біле черево Гала, як на обличчі Віла з’явився довгий шрам від риболовного гачка, як Ятек завжди ламав шапку перед кожною жінкою — хоч п’яти років, а хоч п’ятдесяти, хоч підло вродженою, а хоч із найвельможніших.

«Одні згоріли, інші потонули. Мої сини і тисячі інших. Пішли у пекло воювати за короля.»

Зненацька арбалетник повернувся.

— Ходіть до бічних дверцят, вас пропустять.

Давос пішов. Крізь потерну його пустили незнайомі стражники, озброєні списами, з лисом у квітах дому Флорент на грудях. Але повели Давоса не до Тулумбасу, як він сподівався, а попід аркою Драконового Хвоста донизу, до Аегонового саду.

— Чекайте тут, — наказав десятник.

— А чи знають їхня милість, що я повернувся? — спитав Давос.

— Хай мене грець ухопить, якщо я знаю. Кажу, чекайте.

З цими словами десятник кудись пішов і забрав своїх списників із собою.

Аегонів сад приємно пахкотів сосновими шишками. З усіх боків здіймалися високі темні дерева. Тут була і шипшина, і високі колючі заплоти, і крихітне болітце з журавлиною на ньому.

«Навіщо мене сюди привели?» — спитав себе Давос. А тоді почув тихе дзеленькання, дитяче хихотіння, і зненацька з кущів вистрибнув дурник Пістрявчик. Він дибав так швидко, як тільки умів, а по п’ятах у нього мчала принцеса Ширена.

— Ану повертайся! — гукала вона до нього. — Пістрику, швидко мені повертайся!

Коли дурник побачив Давоса, то раптом став, наче укопаний, а дзвіночки на його бляшаному шоломі з оленячими рогами тим часом вителенькували: «дзень-дзелень, дзень-дзелень». Перестрибуючи з ноги на ногу, він заспівав:

Рясно кровить

В діви між ніг,

З дурня і з короля.

Гості побиті,

В кайданах жених,

Ля-ля-ля.

Ширена трохи його не зловила, та в останню мить блазень перестрибнув латку папороті й зник між дерев. Принцеса уперто мчала слідом. Дивлячись на них, Давос посміхнувся.

Він зібрався був прокашлятися у рукавицю, коли інша невеличка постать продерлася крізь запліт і врізалася просто у нього, збиваючи з ніг додолу. Хлопчик теж упав, але одразу скочив на ноги.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!