Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Мене звати!…

— Брієнною, так-так. Хіба вам не кортить, панно Брієнно, переночувати хоч одну ніч у ліжку? Там безпечніше, ніж посеред річки. До того ж розумно буде дізнатися, що тут коїться.

Вона нічого не відповіла, та за мить потягла стерно, спрямовуючи скедію до старого дерев’яного пришибу. Пан Клеос завовтузився, щоб спустити вітрило, а коли човен м’яко штовхнувся у пришиб, то виліз першим припнути його. Хайме незграбно вибрався слідом, потерпаючи від кайданів.

Біля кінця пришибу на залізному стовпі хилиталася облуплена вивіска, яка зображувала грубу подобу короля у короні, на колінах і з руками, складеними докупи для присяги на вірність. Хайме кинув погляд і зареготав:

— Хоч обшукайся, а доречнішої корчми не знайдеш!

— Вона якась особлива, абощо? — підозріливо запитала здоровачка.

Відповів їй пан Клеос Фрей.

— Це корчма «Навколішки», ласкава панно. Вона стоїть на тому самому місці, де останній Король-на-Півночі став на коліна перед Аегоном Завойовником і скорився під його волею. Гадаю, на вивісці змальовано саме його.

— Торген привів військо на південь після загибелі двох королів на Полум’яному Полі, — додав Хайме, — та коли побачив Аегонового дракона і його вояцтво, то обрав шлях розуму і зігнув свої морожені коліна.

Він спинився, почувши іржання коня.

— У стайні є коні. Принаймні один.

«А мені й одного досить, щоб лишити цю соковиту ягідку далеко позаду.»

— Подивимося, чи нема когось удома, ну ж бо?

Не чекаючи на відповідь, Хайме закрокував пришибом, зателенькав кайданами, приклався плечем до дверей, розчахнув їх…

…і опинився віч-на-віч із напнутим і зарядженим арбалетом. Позаду арбалета виднівся кремезний хлопець років п’ятнадцяти.

— Лев, риба чи вовк? — вимогливо запитав хлопчак.

— Краще каплун. Давно про нього мрію. — Хайме почув, як супутники заходять слідом. — До речі, арбалет — зброя боягуза.

— Нехай. А груди вам прохромить однаково.

— Може, прохромить. Але доки ти натягнеш його вдруге, мій родич розкидає твої тельбухи підлогою.

— Не треба лякати хлопця! — примирливо закликав пан Клеос.

— Ми не хочемо нікому зла, — мовила дівка. — І маємо гроші заплатити за питво та їжу.

Вона витягла срібну монету з гамана і показала хлопцеві. Той глянув підозріливо спершу на срібняка, потім на кайдани Хайме.

— А цей чого у залізах?

— Арбалетників кількоро вбив, — відповів Хайме. — Пиво маєте?

— Маємо. — Хлопець опустив арбалета на піввершка. — Відстібніть паси з мечами і зроніть додолу. Тоді, може, погодуємо.

Він посунувся і глянув крізь товсті, дзвінкових обрисів віконні скельця, чи немає знадвору ще когось.

— То вітрило кольорів Таллі.

— Ми пливемо з Водоплину.

Брієнна відстібнула пряжку на пасі з мечем і впустила його з брязкотом на підлогу. Пан Клеос наслідував її приклад.

З дверей льоху показався похмурий та худий чолов’яга з блідим обличчям, поцяткованим віспою. В руці він тримав важкого різницького тесака.

— Троє, кажете? На трьох у нас конятини стане. Кінь старий, жилавий, зате свіженький — щойно закололи.

— А чи є хліб? — спитала Брієнна.

— Сухарі та вівсяні коржі. Черстві.

Хайме весело вишкірився.

— Яка дивина — чесний корчмар! Ще не стрічав із вашої породи таких, щоб не подавали черствого хліба та жилавого м’яса. Але ти перший, хто отак сам узяв і зізнався.

— Я не корчмар. Корчмаря поховано за хатою разом з його жінками. Я сам поховав.

— А може, сам і убив?

— Якби убив, то хіба сказав би? — Чолов’яга сплюнув. — Напевне, то вовків робота. А мо’, левів, хто їх добере? Ми з дружиною знайшли їх мертвими. А коли так, то корчма тепер наша — я так собі думаю.

— То де ж згадана вами дружина? — спитав пан Клеос.

Чоловік підозріливо примружив на нього око.

— На біса вам теє знати? Нема її тута… дивіться мені, бо й вас не буде, якщо не вподобаю ваше срібло на зуб.

Брієнна кинула йому монету. Він її схопив і миттю кудись запхав.

— Вона має ще, — оголосив малий з арбалетом.

— Хай має. Хлопче, ходи донизу та знайди мені цибулі.

Хлопець закинув арбалета на плече, кинув похмурий погляд і зник у льосі.

— То ваш син? — спитав пан Клеос.

— Та ні… прибився собі хлопець, а ми з дружиною і взяли. Ми колись мали двох власних синів, та одного замордували леви, а другий помер від різачки. А в хлопця матір убили Кровоблазні. Такі часи настали — треба, щоб хтось сторожив, поки ти спиш. — Він махнув тесаком на столи. — Сідайте, де очі бачать.

У комині не лишилося нічого, крім холодного попелу, та все ж Хайме обрав собі стільця коло нього і витяг довгі ноги під столом. Кожному його рухові піддзеленькували кайдани. «Остогидло вже мені те брязкання. От накину ланцюга дівці на горло — подивимося, якої вона тоді заспіває.»

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!