Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

— Бачте, ви ще замолоді, щоб пам’ятати Аериса Таргарієна…

Проте вона нічого чути не хотіла.

— Аерис був навіжений і лютий, цього ніхто не заперечує. Але все ж король, вінчаний і помазаний на царство. Ви заприсягнулися його захищати!

— Я сам знаю, що я заприсягнувся робити.

— То сподіваюся, не забули і того, що зробили насправді.

Над ним нависала дебела гора веснянкуватого, похмурого, зубатого несхвалення.

— Я знаю навіть те, що зробили ви. Ми тут обоє крулерізи, якщо люди правду кажуть.

— Я не чіпала Ренлі навіть пальцем! Я вб’ю кожного, хто звинуватить мене у його смерті!

— То почніть із Клеоса. А судячи з того, що він розповідає, після нього доведеться перерізати ще чимало горлянок.

— Вони всі брешуть! Пані Кетлін була присутня при вбивстві його милості. Вона усе бачила! З’явилася тінь, згасли свічки, у повітрі стало зимно, а тоді кров…

— Ой леле, розкішно! — засміявся Хайме. — Мушу визнати, розумом ви меткіші за мене. Бо коли мене застукали з мечем у руці над тілом мертвого короля, я чомусь не допетрав сказати: «Ой пробі, то не я зробив, то тінь, жахлива холодна тінь!».

І знову зареготав.

— А скажіть-но мені як крулеріз крулерізові: чи не Старки заплатили вам за перетяту горлянку Ренлі? А може, Станіс? Чи не дав Ренлі, часом, одкоша вашим дівочим домаганням? Е ні, напевне, місячна кров почалася. Бережися баби з мечем, як вона з-поміж ніг тече.

На мить Хайме здалося, що Брієнна його зараз вдарить. «Ану ж іще крок… тоді я вирву кинджала в тебе з піхов і встромлю в черево.» Він підібрав під себе ноги, наготувавшись стрибнути, але дівка не рушила з місця.

— Лицарське звання — то рідкісний і коштовний дарунок долі, — мовила вона. — А тим паче — звання лицаря Королегвардії. Небагато людей в світі отримували цей дарунок. А ви його зганьбили та спаплюжили.

«Дарунок, якого ти, дівко, прагнеш понад усе в світі, але ніколи не матимеш.»

— Я своє лицарство вислужив, а не отримав задарма. Я переміг у турнірному бугурті в тринадцять років, коли був іще зброєносцем. У п’ятнадцять я рушив разом із паном Артуром Дейном проти Братства Королівської Пущі. Він висвятив мене у лицарі просто на бойовищі. Це не я заплямував біле корзно, а воно мене. Тому годі заздрити і гніватися. Прутнем вас обділили боги, а не я.

Брієнна подарувала йому у відповідь погляд, повний зневаги. «Вона б радо покришила мене на клапті, якби не її священні обітниці» — подумав Хайме. — «От і добре. Годі з мене слинявої побожності та вироків дівчачого суду честі.» Скоро дівка забралася геть, не мовивши ані слова, а Хайме згорнувся під киреєю, сподіваючись на сон про Серсею.

Але заплющивши очі, побачив Аериса Таргарієна, що міряв кроками престольну палату і ламав порізані, скривавлені руки. Дурень завжди лишав на собі рани від лез та вістрів Залізного Престолу. Хайме прослизнув королівськими дверми позаду престолу, вбраний у золотий обладунок, із мечем у руці. «У золотий, не в білий. Але цього ніхто не пам’ятає. От якби ж я тоді зняв і те кляте корзно.»

Коли Аерис уздрів кров на клинку, то забажав знати, чи то не кров князя Тайвина.

— Я хочу його смерті, цього зрадника, зрадника! Я хочу його голову! Принеси мені її, бо сам згориш разом із рештою. З рештою зрадників! Россарт каже, вони вже всередині мурів! Він пішов гаряче їх привітати. Чия це кров? Чия?

— Та Россарта ж, — відповів Хайме.

Волошкові очі короля розширилися далі нікуди, ясновельможна щелепа відпала й заніміла, а кишки спорожнилися самі собою. Король обернувся і кинувся тікати до Залізного Престолу. Під порожніми поглядами драконових черепів зі стін Хайме потяг останнього драконовладця донизу сходами. Найясніша в державі особа верещала, наче порося, і смерділа нужником. Хайме різанув йому по горлянці лише один раз, і вереск припинився. «Нехитра справа» — згадав він свою власну тодішню думку. — «Король мусив би помирати упертіше.» Россарт принаймні спробував захищатися, хоча по правді, бився не як воїн, а як алхімік. «Чудасія — мене ніколи й не питали, хто убив того Россарта… Але ж він був ніхто, хамської породи, Правицею служив лише два тижні. Ще одна схиблена іграшка Навіженого Короля.»

Хайме не встиг вчасно зникнути і дозволити першому-ліпшому хвалькуватому горлорізові вкрасти собі усю славу чи ганьбу. До палати вдерлися пан Елис Вестерлін, князь Кракегол та інші батькові лицарі — саме вчасно, щоб побачити кінець видовиська. Щойно він глянув на них, як зрозумів, що доброї слави не діждеться, лише ганьби… проте у очах лицарів читалася і дещиця страху. Ланістер чи не Ланістер, а він лишався одним з Аерисової присяжної сімки.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!