Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Чоловік пирхнув.

— Та ви з Анжеєм — одне лихо. І нема чого мені тицяти у вічі за тих коней. Кажу тобі, їх було троє. Що я міг удіяти сам проти трьох?

— Трьох, — презирливо озвався Лим. — Та ти ж казав, одна з них була жінка, а ще один у кайданах?

Чоловік скривився.

— Жінка, зате здоровенна, як кобила, ще й одягнена чоловіком. А той у кайданах так дивився… лихі в нього були очі.

Анжей посміхнувся над кухлем пива.

— Коли мені не подобаються чиїсь очі, я виймаю їх стрілою.

Ар’я згадала, як в неї понад вухом свиснула стріла. І пошкодувала, що сама так не вміє.

Але корчмар легко не здавався.

— Ти сиди й мовчи, коли говорять старші за тебе. Пий своє пиво і менше патякай, бо зараз стара тебе ложкою прикладе.

— Старші за мене самі занадто розпатякалися. А з пивом я вже якось упораюся без твоїх порад.

І Анжей зробив великий ковток на доказ своїх слів.

Ар’я зробила те саме. Після багатьох днів пиття зі струмків та калюж, а потім із каламутного Тризуба, пиво здалося їй кращим на смак за ті невеличкі ковточки вина, які батько дозволяв дітям на бенкетах. Від пахощів з кухні рот спливав слиною, але думки не полишали той човен. «Пливти на ньому ще важче, ніж украсти. Якби ж дочекатися, коли усі поснуть…»

Хлопець-служник з’явився з великими круглими паляницями. Ар’я відірвала від однієї окрайця і жадібно вчепилася у нього зубами. Жувати було важко — хліб був твердий і грудкуватий, а знизу добряче підпалений.

Мантулик скуштував хліба і скривив мармизу.

— Поганий хліб, — мовив він. — Перепечений, глевкий і твердий.

— Вмочи у юшку — буде кращий, — відказав Лим.

— Та не буде, — заперечив Анжей, — але хоч зуби не зламаєш.

— Жери, що є, або сиди голодний, — мовив чоловік. — Я тобі що, королівський хлібопік? Подивлюся на тебе, як ти кращий спечеш.

— Дивіться, коли хочете. А я спечу, — відповів Мантулик. — Не така вже хитра штука. Ви тісто перемісили, од того і хліб такий твердий.

Він ковтнув ще пива і заходився розповідати про різні види хліба, пирогів, мандриків, тістечок, які він любив і вмів пекти. Ар’я аж очі вирячила.

Раптом навпроти через стіл з’явився Том.

— Куріпко, — мовив він, — або Аріку, або як там тебе насправді. Оце тобі.

Він поклав на стільницю між ними брудний клаптик пергамену.

Ар’я роздивилася його з підозрою.

— Що це таке?

— Це три золоті дракони. Нам потрібні ті коні, що стоять зараз у стайні.

Ар’я сторожко зиркнула на співця.

— Але то наші коні.

— Тобто ви їх самі собі вкрали? Та ні, сорому в тому немає, дівчинко. Війна зробила злодіїв із багатьох чесних людей. — Том постукав пальцем по складеному клаптю. — Я тобі даю добру ціну. По правді, небагато є на світі коней, за яких просять більше.

Мантулик схопив пергамен і розгорнув його.

— Немає тут золота! — пирхнув він голосно. — Тут щось нашкрябано по-писаному, та й годі.

— Еге ж, — кивнув Том, — золота зараз немає, вибачайте. Та після війни ми все віддамо. Маєш моє слово і розписку як вірного слуги престолу.

Ар’я кинула пергамен назад і стала на ноги.

— Ніякі ви не слуги престолу. Ви грабіжники і злодії.

— Якби ти стрічала справжніх грабіжників, то знала б, що ті навіть на папері геть нічого тобі не заплатять. А ми ж не для себе беремо коней, дитино, а на добро держави. Щоб їздити швидше і битися там, де треба битися. За короля. Хіба ти відмовила б королю?

На неї дивилися усі: Сайдакер, велетень Лим, чоловік-корчмар із жовтим обличчям і біготливими очицями. Навіть Шарна стояла у дверях і мружилася в її бік. «Все одно вони заберуть наших коней, хай що я казатиму», — зрозуміла вона. — «Доведеться нам тупати до Водоплину пішки. Якщо тільки…»

— Не треба нам вашого папірця. — Ар’я висмикнула його з Мантуликової долоні. — Беріть коней за того човна, що стоїть коло пришибу. Але ви мусите показати нам, як ним керманити.

Том Семиструнний на мить витріщився на неї, а тоді розтягнув широкого хитрого рота у лукавий вишкір і зареготав. До нього додав свій сміх Анжей, і скоро реготали вже геть усі: Лим Лимонний Сіряк, Шарна з чоловіком, ба навіть хлопець-служка, що саме виступив з-за барил з арбалетом під пахвою. Ар’я хотіла була сердито заверещати, але й сама почала всміхатися.

— Вершники! — раптом загукав тривожний голос Гендрі. Двері розчахнулися, і він з’явився на порозі, важко дихаючи. — Вояки! На річковому гостинці, більш як десяток!

Мантулик скочив на ноги і перекинув кухля, але Том з рештою не ворухнулися.

— Нема чого мені тут на підлогу лити добре пиво! — забурчала Шарна. — Сядь і вгамуйся, малий. Скоро вже кроля їстимеш. І ти теж, дівчинко. Вас, мабуть, добряче кривдили, та все скінчилося. Тепер ви серед людей короля. Ми вас убережемо, скільки сили стане.

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!