Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Борва мечів

Майже всі дні він проводив поруч з Ігриттою. Та й ночі теж. Манс Розбишака мав очі й ясно бачив недовіру Торохкала до «перебіглої ґави». Тому коли він видав Джонові нового овечого кожуха, то заразом запропонував їхати під проводом Тормунда Велетнебоя. Джон радо погодився, і наступного дня Ігритта з Довгосписом Риком теж перейшли з загону Торохкала до Тормунда.

— Вільний нарід сам обирає собі товариство у дорогу, — мовила вона і додала, — та й на Торохкалову пику вже несила дивитися.

Щовечора, коли вони ставали табором, Ігритта розкидала свої спальні шкури коло його власних — байдуже, коло вогню він лягав чи віддалік. Одного разу він прокинувся і знайшов Ігритту клубком в себе при боці, а її руку — на своїх грудях. Він довго лежав і слухав її подих, намагаючись не зважати на напругу між ніг. Розвідники часто спали під одним кожухом задля тепла, та Ігритта, за підозрою Джона, прагнула зовсім не тепла. Після того він узяв собі звичку тримати її на віддалі за допомогою Привида. Колись Стара Мамка розповідала байки про лицарів та панн, що спали в одній постелі з мечем між собою, щоб не зганьбити нічиєї честі. Джонові подумалося, що, мабуть, уперше в світі за холодний сталевий меч править живий волохатий лютововк.

Та навіть і тоді Ігритта не облишила своїх спроб. За день перед тим Джон зробив помилку і сказав уголос, як йому кортить мати гарячої води для купелі.

— Холодна краще! — відповіла вона негайно. — Коли маєш із ким опісля зігрітися. Гайда — річка ще не вся скрижаніла!

Джон засміявся.

— Та ти мене до смерті заморозиш!

— Боїшся ніжки змочити? Ой леле, невже гайворони — такі мерзлякуваті пташки? Та не лякайся, трошки морозу тебе не вб’є. От я перша стрибну, тоді побачиш!

— А потім що? Гибіти решту дня у мокрому одязі? — заперечив Джон.

— Овва! Та ти нічого не знаєш, Джоне Сніговію. Чей же у річку стрибають не в одязі!

— Оце вже ні. Я нікуди не стрибатиму, — твердо відповів він.

На щастя, Джон вчасно почув, як десь гучно реве Тормунд Громовий Кулак, і поспішив до нього. Насправді Тормунд його не кликав, зате позбавив клопоту з Ігриттою — принаймні того разу.

Скидалося на те, що дичаки вважали Ігритту за неабияку красуню. А все з-за її волосся: руді траплялися серед вільного народу нечасто, про них казали «поціловані вогнем» і вважали за обдарованих особливим щастям. Рудизну Ігритти бачив кожен, та про її щастя Джон нічого сказати не міг. Зате на власні очі спостерігав на її голові таку плутанину, що спокушався спитати, чи розчісувала вона волосся хоча б тоді, коли зима повертала на весну.

Він розумів, що при будь-якому княжому дворі дівчину вродливою ніхто б не назвав. Вона мала кругле простацьке обличчя, кирпатого носа, кривуваті зуби, надто широко розставлені очі. Усе це Джон помітив ще за першої зустрічі, поки тримав їй кинджала при горлі. Але пізніше роздивився і дещо інше. Коли Ігритта посміхалася, то було байдуже, чи криві в неї зуби. Очі стояли надто широко, зате мали гарний блакитно-сірий колір, а дивилися так живо та щиро, як жодні бачені ним раніше. Інколи вона співала низьким хрипкуватим голосом, і від того співу йому аж серце тьохкало. А ще, бувало, дівчина сиділа вечорами коло вогнища, обійнявши коліна, світила рудими відблисками у волоссі, дивилася на нього, всміхалася… і тоді в нього ворушилося не саме лише серце.

Але ж він був воїном Нічної Варти. Він складав присягу, проказував обітниці. «Я не братиму дружини, не володітиму землею, не стану батьком дітям.» Він промовив це перед оберіг-деревом, перед батьковими богами. Ті обітниці не можна було забрати назад… так само, як і пояснити свою впертість Тормундові Громовому Кулаку, Батькові Ведмедів.

— Тобі що, дівка не до вподоби? — спитав Тормунд, коли вони минали ще два десятки мамутів; ці везли на спинах у великих дерев’яних вежах дичаків, а не велетнів.

— До вподоби, але я… — «Що б такого сказати, щоб він повірив?» — Я надто молодий, щоб одружитися.

— Одружитися? — Тормунд зареготав. — Хто це до тебе сватів засилає? Хіба в вас на півдні, аби вграти дівку, треба спершу весілля відгуляти?

Джон відчув, що знову червоніє.

— Вона стала на мій захист, коли Торохкало хотів мене убити. Я не хочу її ганьбити.

— Тепер ти вільний чоловік, а Ігритта — вільна жінка. Кого ви зганьбите, якщо ляжете разом?

— Я можу нарядити їй дитину.

— Сподіваюся, що зможеш. Міцне хлоп’я чи веселе гарне дівча, поціловане вогнем. Кому від того погіршає?

На мить Джон втратив мову.

— Але ж хлопчик… дитина буде байстрюком.

— Хіба байстрюки слабші за інших дітей? Важче хворіють, частіше помирають?

Попередня
-= 95 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!