Слава ЗСУ!

4. Згадалися ті образи... - бо промова Фоми була спрямована від краю (з хороводу) до центру, а мова Беатріче - навпаки.

13. Вогонь... - Тут це слово вжито в буквальному розумінні, не фігурально.

16-17. Якщо ж це буде так... - тобто якщо, згідно з церковною догмою, мертві воскреснуть і душі з'єднаються з тілами.

20. Кола осяйні... - дві гірлянди мудреців і учених.

27. Свіжість вічного дощу... - райське блаженство.

28-31. Один, два, три... - вічний триєдиний Бог.

35. У меншім колі... - у ближчому до поета, складеному з перших дванадцяти мудреців; голос той ласкавий - на думку деяких авторитетних дослідників, належить Соломонові, а за деякими коментаторами - П'єтро Ломбардському.

62. «Амінь» - давньоєврейською мовою означає: хай буде так. 75. Обидва... попередні шари - описані вище дві корони з мудреців. 84. У вищі перенесено краї - у вище, п'яте небо планети Марс. 86. З палаючого усміху зорі... - тобто планети Марс. 89. Я справив Богові усеспаління... - приніс подячну жертву, в даному разі - словесну.

99. Од мудрих затулившись... - становлячи загадку для тодішніх учених.

102. В колі між квадрантами осів - грані стичних квадрантів (чвертей) кола утворюють знак хреста.

131. Очі... багаті... - очі Беатріче.

133-134. Живі печаті краси... - на думку різних коментаторів, або небеса, або блаженні душі, або очі Беатріче.

135. На них... - див. попередню примітку. Данте, захоплений видінням хреста, ні разу не глянув ні на що інше.

138. Святий екстаз - екстаз Данте не підлягає вогню, а тому не зникає з думок.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

П'яте, Марсове небо. - Хрестоносець Каччагвіда. - Стародавня Флоренція

18. Жоден пломінь... - тобто кількість постійних зір лишається без змін, хоч ступінь яскравості кожної окремої зорі не сталий і може підпадати певним змінам.

20. Світило вогняне - душа Каччагвіди (жив у XII ст.), Дантового прапрадіда.

25-27. Як вірити найбільшій... - коли вірити Віргілієві, дух Анхіза радо вітав Енея, який відвідав Елісій, царство мертвих (Ен. VI, 679-693).

28-ЗО. О кровь моя! О лучшая стократ... - Каччагвіда розмовляє латинською мовою (Данте передає його слова у перекладі, крім першої фрази), і це досі викликає багато дискусій серед коментаторів. Найімовірніше, що поет мав на меті надати цій мові старого хрестоносця більшої урочистості (див. далі, P. XV1I, 35).

30. Отверстих паки... врат - бо для всіх смертних ця брама відчиняється один тільки раз, після смерті, а для Данте, крім того, ще раз, вдруге(паки) за життя.

49. Прагнення - бажання бачити тебе.

50. В великій... книзі... - у книзі провидіння. 53. Та... - Беатріче.

56-57. Як п'ять і шість... - тобто як із знання одиниці походить знання будь-якого числа.

82. Тож серцем... - не словами.

91-92. Той, хто для своїх утворень... - син Каччагвіди Альдіг'єро, або Аліг'єро, за ім'ям якого його потомки дістали прізвище Аліг'єрі. Здається, що його ім'я читалось Аллаг'єрі (так принаймні стоїть в одному документі 1189 p.). Він ще був живий у 1201 р. Мав синів Белло та Беллінчоне, серед п'ятьох синів якого один, Альдіг'єро, був батьком Данте.

93. Йде по горі уступом упокорень... - вкруг гори чистилища по першому уступу, де спокутують свій гріх пихаті.

95. Тож треба... - треба, щоб ти добрими ділами скоротив час його перебування в Чистилищі.

97. Між мурами старими... - в межах старого міського муру, побудованого, за переказами, за часів Карла Великого. У XII ст. місто оточене було другим муром, в епоху Дайте - третім, ще ширшим.

98. Де лік видзвонюється терц і нон... - дзвін церкви Бадія у старому місті точніше за інші відбивав час. Терца - дев'ята година ранку, нона -третя після полудня.

105. Бо віку й він було у міру пишних - тобто віно (посаг) не бувало надмірно великим, а вік нареченої - занадто раннім.

107-108. Сарданапал - ассирійський цар, що лишився у пам'яті потемків як уособлення розкошів і розпусти.

109-111. Не перевершив... - з гори Монтемало (Монтемарйо) відкривається краєвид на Рим, а з Учеллатойо - на Флоренцію. Зміст цих рядків: Флоренція ще не перевищує Рима пишнотою будов, але колись п занепад буде ще більший, ніж занепад Рима.

112. Беллінчоне Берті деї Равіньяні - знатний і впливовий флорентієць XII ст., батько Гвальдради, дружини графа Гвідо Старого, яка вважалася взірцем усяких чеснот.

112-113. З ремінцем і кісткою (замість пояса) - ознака тодішньої простоти й скромності.

115. Веккйо (Векк'єтті) й Нерлі - глави знатних флорентійських родів.

118. Своя була труна... - у рідному місті, а не десь на чужині або у вигнанні.