Слава ЗСУ!

85] Я звик, що він мене усю цю пору

86] Постійно вчить не гаяти хвилин,

87] І зразу осягнув пораду скору.

88] В убранні із сіяючих тканин

89] Наблизилась до нас істота біла,

90] Сліпучіша од всіх морських перлин.

91] Розкривши руки й розпростерши крила,

92] Сказала: «Йдіть, очищені серця,

93] Он сходини лежать - на брилі брила».

94] Як рідко має відгук мова ця!

95] О людство, ти ж споріднене лазурі,

96] Чом падаєш без сил од вітерця?

97] Тут ангел нас провів на сходи в мурі,

98] Змахнувши по чолу моїм крильми,

99] І мандри обіцяв нам непохмурі.

100] Як в місті із відмінним ладом, ми

101] До храму, що панує над долами,

102] По Рубаконте з іншими людьми

103] Підводилися зручними ходами

104] (Коли споруджені були вони,

105] Ні книг, ні мір не гидили ще плями), -

106] Так вирубані в товщині стіни

107] Тут сходини вели у друге коло,

108] Але цей хід занадто був тісний.

109] Пішли ми, й в серце захватом вкололо:

110] «Блаженні духом нищії» завів

111] Хтось раптом ніжним голосом зокола.

112] Ах, як цей шлях ні на один з шляхів

113] У Пеклі не скидався! Тут-то співи,

114] А там прокльони й стогони мерців.

115] Як рушили ми сходами терпливо,

116] Важкий внизу, в долині, кроку вдар

117] Враз незрівнянно легшим став, на диво.

118] Тож я: «Учителю, який тягар

119] Із мене знято, що пропали болі

120] І легко я дійшов би аж до хмар?»

121] Він одказав: «Коли ще й ті глаголі,

122] Які лишились в тебе на чолі,

123] Хоч майже стерті, зникнуть всі поволі.

124] Чим далі йти ми будем від землі,

125] Тим радісніш ногам і легше буде

126] Підводитися по крутій скалі».

127] І я вчинив тоді, як чинять люди,

128] Аби дізнатись, що на голові,

129] Коли на це їм вказують зусюди:

130] Вони підносять руку, а то й дві,

131] Щоб замінити з поміччю такою

132] Звичайні очі, тут недійові.

133] Я звів правицю, повен неспокою,

134] Шістьох лиш літер на чолі торкнувсь

135] З накреслених безсмертною рукою.

136] Помітив це мій вождь і усміхнувсь.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

1] Зійшли ми аж на верх камінних сходів,

2] Де вдруге вужчала височина

3] Що розгрішає всіх, хто б нею сходив.

4] І тут карниз, дорога і стіна

5] Вилися, як і нижче, безкінцеві,

6] Але була в них менша довжина.

7] Художникові тут і сницареві

8] Роботи не було: каміння й брук

9] На колір видавалися свинцеві.

10] «Тут про пораду наш даремний гук, -

11] Сказав поет. - Стояти ж нам без діла -

12] Це завдавать собі лиш зайвих мук».

13] Приглянувшись до сяйного світила,

14] Узяв він віссю руху правий бік

15] І ліву обернув частину тіла.

16] «О ясне сонце, під яким я звик

17] Упевнено в дорогу вирушати,

18] Веди нас далі, як вело, - він рік. -

19] Ти, що світам даєш блискучі шати,

20] Хай з незліченних сяючих зірок

21] Нас твій лиш промінь має проводжати!»

22] Ми рушили й пройшли в короткий строк

23] Із милю (на земну узявши міру),

24] Бо воля нам прискорювала крок,

25] Як вчули ми, що дух шугнув по ширу,

26] Та бачити його не довелось, -

27] Скликав на бенкет він любові й миру.

28] Ще, пролітаючи, промовив хтось

29] «Вина не імуть» голосом високим,

30] І вітром слово мимо понеслось.

31] Воно ще чулось в мороці безокім,

32] А вигуку «Орест - це я!» ушам

33] Було не втримати хоч ненароком.

34] Спитав я: «Батьку, що за голос там?»

35] Аж третій поруч пролунав поволі:

36] «Любіть того, хто зло вчиняє вам!»

37] І добрий вчитель: «В цім карають колі

38] Гріх заздрощів і душам завдає

39] Бич, плетений з любові, гострі болі.

40] Вузда ж на грішників бряжчить своє,

41] І протягом покутної стежини

42] Подібних звуків, мабуть, сила є.

43] Та крізь повітря подивись на стіни

44] І ти побачиш, скільки тут сумних

45] Сидить, оперши о каміння спини».

46] Розкривши очі, я помітив їх,

47] Примушених до каменя тулиться,

48] В киреях, як на колір - кам'яних,

49] І, підійшовши глянути на лиця,

50] Почув: «Маріє, помолись за нас!»,

51] «Михайле, Петре, всі святі, моліться!»

52] Навряд чи хто знайшовся в наш би час,

53] В чиїх би грудях смуток не з'явився

54] Від тих, чий вигляд знов мене потряс,

55] Бо я, коли до них так придивився,