Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
36] До Беатріче мур лиш цей зоставсь».
37] Зачув колись-то про свою єдину
38] І очі звів, конаючи, Пірам,
39] Коли пофарбувала кров рослину, -
40] Так подививсь я на вождя, ім'ям
41] Тим пресвятим повернутий до тями,
42] Що дороге весь вік моїм ушам.
43] Кивнув він і сказав: «Та що це з нами?
44] Так і не підем?» Ніжно посміхнувсь,
45] Немов дитині, звабленій плодами.
46] І перше, ніж зайти в огонь, звернувсь
47] До Стація, прохавши йти позаду,
48] Бо з місця той між нами не схитнувсь.
49] Коли за ним ступив я, то розраду
50] Знайшов би навіть у киплячім склі, -
51] Такий-бо жар узяв мене в обладу.
52] Мій батько, проганявши страхи злі
53] Й весь час про Беатріче яснооку
54] Казавши, мовив: «Он вона, в імлі!..»
55] А голос кличним співом з того боку
56] Нас вів і вивів просто на місця,
57] Де знов був хід на крутизну високу.
58] Тут од такого сяйного лиця,
59] Що відвернувся вбік я: «Приїдіте, -
60] Почув, - благословеннії отця/..»
61] «Сідає сонце, присмерком сповите,
62] Вам не спинятись, поспішати слід,
63] Бо скоро небо тьмою буде вкрите».
64] Угору в скелі сходи йшли на схід,
65] І тіло в мене, промені собою
66] Спинявши, слало перед себе слід.
67] Ми встигли трохи лиш пройти ступою,
68] Як з того, що моя пропала тінь,
69] Відчули вечір мудреці зі мною.
70] І перед тим, як безліччю сплетінь
71] Одноманітний морок опустився
72] І вийшла ніч із безлічі склепінь,
73] На східцях кожен з нас лягти вмостився,
74] Бо, сходячи так стрімко догори,
75] Не так зрадів з дороги, як стомився.
76] Мов кози, що скакали до пори,
77] Стрибавши зі шпиля на шпиль далекий,
78] Аж поки, ситі, не скінчили гри
79] І не притихли у години спеки,
80] А біля них з ґирлиґою хлопчак
81] Уважно доглядає їх безпеки;
82] Чи, мов козар, що, здершись на стрімчак,
83] Чатує стадо у нічній долині,
84] Щоб не нагнав його якийсь хижак, -
85] Такі утрьох були ми в тій хвилині -
86] Я за козу, вони за пастухів -
87] І звідти й звідси стиснені в щілині.
88] Там тільки клапоть неба нам світив,
89] На ньому ж більші сяяли зірниці,
90] Яскравіші, ніж досі я зорив.
91] На них я став замріяно дивиться
92] Й запав у сон, той сон, що знає все
93] Ще перед тим, коли воно здійсниться.
94] Мабуть, коли Цітера, що несе
95] В чаду кохання сяйво без спочинку,
96] На сході перший промінь свій пасе,
97] Побачив уві сні я юну жінку, -
98] Вона, вродлива, поставна, струнка,
99] Співала, рвавши квіти у корзинку:
100] «Коли питаєшся, хто я така
101] Й чого квітки збираю, знай, - я Лія,
102] І гарні руки ці плетуть вінка,
103] Бо дзеркало оздобить - в мене мрія.
104] Не чинить так сестра моя Рахіль:
105] Вдивлятись в нього - це для неї дія.
106] Для неї зір - мета дбання й зусиль,
107] А я цікавлюсь рук своїх діянням,
108] їй споглядать, для мене ж діять - ціль».
109] А ближче вже до дня, перед світанням,
110] Приємним для прочан, що в путь знялись,
111] Побачивши кінець своїм блуканням,
112] Додолу тіні в темряву сповзлись,
113] І я повіки звів, од сну свобод ні,
114] Уздрів учителів, що теж звелись.
115] «Солодкий плід, якого всі голодні
116] Шукають всюди по гілках рясних,
117] Жагу тобі вгамує вже сьогодні».
118] Віргілій саме в цих словах ясних
119] Сказав, і новорічного подання
120] Ніхто б не дав любішого за них.
121] Таке жадання до мого жадання
122] Тут додалось, що кручі вперекір
123] Щокрок зростали крила на злітання.
124] Коли ми вийшли із східчастих гір,
125] Закінчивши свій довгий шлях величний,
126] Віргілій обернув до мене зір
127] І мовив: «Пломінь часовий і вічний
128] Ти бачив, сину, та мені вже строк
129] Не кидать оком за щабель граничний.
130] Я вміло скерував сюди твій крок,
131] А далі - волі підкоряйся власній,
132] Бо вийшов ти з крутих, вузьких стежок.
133] Глянь, щік твоїх торкнувся промінь ясний,
134] Глянь, квіти й зелень в пишній гущині
135] Самі зростають на землі прекрасній.
136] І поки очі прийдуть чарівні,
137] Що втерти їхні сльози був я радий,
138] Сиди, гуляй по любій глушині.
139] Не жди од мене й слова чи поради, -
140] Мені б тебе послухати було:
