Слава ЗСУ!

Знепритомнів, так і не побачивши, як Рейневан котячим стрибком підскакує до пахолка, що цілився з арбалета, і підбиває зброю так, щоб ложе з неприємним звуком вгамселило по губах і зубах. Як Шарлей знешкоджує другого кнехта своїм улюбленим копняком у коліно та ударом, який розтрощує ніс. Як Амадей Бата лупить одного з шулерів дзиґликом по крижах. Як Берен гар Таулер за допомогою двох бозна-звідки видобутих стилеті застерігає інших, що втручатися ризиковано, а Рейневан відняти у пахолка арбалета додає пересторозі загрозливої серйозності. Як Єржабек сидить, завмерши з по-ідіотському роззявленим ротом, через що виглядає достоту як дерев’яний сільський божок. Як Самсон спокійною ходою прямує до комірчини, як виводить звідти руду й веснянкувату дівчину. Дівчина була бліда, йшла неохоче, ба навіть опиралася, але Самсон аніскілечки цим не переймався, безцеремонно застосовуючи стриманий, але рішучий примус.

- Ходімо, - сказав він Рейневанові і Шарлеєві. - Ходімо звідси.

- Ще б пак, - підтвердив Беренгар Таулер, усе ще тримаючи два стилети. - Ходімо, і то чимшвидше. Я й Амадей ідемо з вами.

Вони від’їхали не більше, ніж півмилі, тракт вивів їх з темного бору на світлі під зорями житні поля. Беренгар Таулер, який очолював кавалькаду, притримав та розвернув коня, перегородивши дорогу решті.

- Стояти! - заявив він. - Годі! Я хочу знати, у чім тут річ! Про що тут, чорт забирай, йдеться!

Кінь Шарлея мотнув головою, заіржав, зіщуливши вуха. Демерит заспокоїв його.

- На якого біса, - не переставав Тулер, - знадобився скандал? За який ми всі можемо поплатитися головами! На дідька вам ця дівка? Куди ми, зараза, їдемо? І понад усе...

Він раптом штовхнув коня просто на Самсона, ніби хотів його таранити. Самсон навіть не здригнувся. Не здригнулася й дівчина з усе ще байдужим, дерев’яним лицем і відсутнім поглядом, яку везли на луці сідла.

- Понад усе, - закричав Беренгар Таулер, - хто, до дідька, цей суб’єкт? Хто він?

Шарлей під’їхав до нього настільки рішуче, що Таулер різко натягнув віжки.

- Я не поїду, - сказав він уже значно тихше, - з вами більше ані гони. Поки не дізнаюся, про що йдеться.

- Вільна воля, - процідив Шарлей, - і вільна дорога.

- У корчмі ми вам допомогли, хіба ні? Ми втрутилися, хіба ні? І самі тепер маємо клопоти, хіба ні? І нам тепер не належиться навіть слово пояснення, так?

- Так. Себто ні. Не належиться.

- Тоді я, - Таулер аж захлиснувся. - Я...

- Не знаю, що ти, - Амадей Бата, дивлячись на Самсона, підвів коня з другого боку. - Але я знаю, чого я би хотів. Так ось, я би хотів дізнатися, яким чудом на шахрайських костях замість шести з’являється одне очко. Я б із радістю такої штуки навчився, за плату, слід розуміти. Я розумію, що це чари, але чи це можливо зробити? Чи для того, щоби так вчинити, потрібна якась особлива сила? І яка саме, цікаво?

- Велика! - Рейневан, який досі просто слухав, нарешті дав волю емоціям. - Величезна! Неймовірна! Така, що я справді замислююся, чи є сенс...

- Вгамуйся, - різко втихомирив його Шарлей. - Ти забагато говориш!