Слава ЗСУ!

- Але найкраще, - вона трохи заслинилася, - мені тоді догодив ніякий не король і не єпископ, а один поет, тосканець. Мрія, а не хлоп. Мало того, що гарячий, то на додачу ще й балакав з них усіх найкрасивіше. Ха, кіт має бути ловний, а хлоп - мовний. Ох, як він мовити потрафив... Віршами навіть. Звали його... Гм-м... На ім’я йому було як тому святому з Ассизу... А прізвище... Най-но згадаю... Лихо б його... Рурка? Петрурка?

- Може... - заїкнувся Рейневан. - Може, Петрарка? Франческо Петрарка?

- Може, - погодилася бабця. - Може, синку. Хто ж би то через стільки років спам’ятав.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ,

у якому Рейневан наштовхується на геніальну

ідею. Унаслідок згаданого наштовхування він

дізнається, скільки і для кого він вартий. Той

факт, що під кінець розділу його вартість у

блискавичному темпі зростає, мав би його, в

принципі, тішити. Але не тішить.

Шарлей абсолютно вразив Рейневана. Вислухавши основні положення геніального плану, той нітрохи не кепкував, не глузував, не назвав його блазнем та ідіотом, ба навіть не постукав пальцем по чолі, що в дискусіях траплялося з ним досить часто. Вислухавши основні положення геніального плану, Шарлей спокійно відставив кухоль пива, яким запивав сніданок, встав і мовчки вийшов з приміщення. Не відреагував на його заклики, навіть не повернув голови. Навіть не копнув собаку, який підвернувся йому під ноги, - обійшов його настільки спокійно, що це справді лякало. І навіть не грюкнув дверима на виході. Просто пішов - і все.

- Я його трохи розумію, - покивав головою Ян Чапек із Сан, який з’явився у кухні замку саме вчасно, щоби вислухати основні положення геніального плану. - Ти небезпечна людина, брате Белява. У мене був товариш, так той теж мав звичай натрапляти на подібні ідеї. Часто. Він становив дуже серйозну загрозу. Донедавна.

- Донедавна?

- Донедавна. У результаті його останньої ідеї його колесували на ринку в Локеці, рік тому, у рамках святкування дня святої Людмили. Разом із ним стратили ще двох. Бувають ідеї, які шкодять не тільки їхньому автору. Оточенню також. На жаль.

- Мій план, - злегка набурмосився Рейневан, - напевне нікому не пошкодить, хоча б тому, що за його виконання беруся я сам, особисто. Ризикую тільки я.

- Але зате дуже.

- А в нас є вихід? Нема! Таулер далі лежить непритомний, а якби навіть і встав, то ти ж сам сказав, брате Чапеку, що таємний підземний хід до замку Троски є вигадкою і що це нам нічого не дасть. А час не терпить. Треба щось придумати. Я вважаю свій план проникнення у замок цілком реальним, з досить великими шансами успіху.

- Он як!

Рейневан напиндючився.

- Пан де Бергов - німець, - почав рахувати на пальцях. - Пан фон Дона - теж німець. Гуситам, які взяли в полон юного Койшбурга, зрештою, теж німця, значно ближче до Троск, ніж до Фалькенберга. Це нормально і логічно, що посла з вимогою викупу пошлють до де Бергова. Відома-бо й очевидна річ, що пан де Бергов перекаже це пану фон Доні, своєму землякові.

- Пан де Бергов, - покрутив головою Чапек, - візьме гуситського посла за сраку і вкине його до ями. Він завжди так робить.