Слава ЗСУ!

- Обіцяв, обіцяв! Хочу тепер, зараз! Мені нудно!

- Пекло і дияволи! Ну добре. Матимеш одного. Вибери собі. Пане Отто, одного з-між них я беру. Не торгуючись. Яку ціну назвете, таку заплачу. Розрахуємося під кінець. Я обіцяв дівці подарувати, а самі бачите, як вередує... То нехай має, що хоче...

Де Бергов відірвав погляд від коліна дівчини, закашляв, нарешті збагнувши, про що йдеться.

- Нічого не коштує, - поклонився він. - Нехай буде від мене в подарунок. На честь чарівності і вроди. Прошу собі вибрати, мосьці панно.

Дус фон Пак у відповідь поклонилася у сідлі й усміхнулася. З воістину вбивчою чарівністю. Потім продефілювала перед онімілими лицарями, змушуючи кобилу дрібно переступати. Під’їхала до бранців.

- Цей!

“Вона дала обітницю, - подумав Рейневан, дивлячись, як пахолки витягують перед шеренгу челядника з Яромержа. - Дала обітницю доброчинності, поклялася когось звільнити. Столярчукові вдалося. Істинне чудо... А можна ж було через нього дати знак Шарлеєві. Шкода...”

- Утікай, - шикнула дівчина, схиляючись із кульбаки і вказуючи на браму. - Біжи!

- Ні! - крикнув Рейневан, раптом збагнувши. - Не бі...

Один з мартагузів ударив його навідліг. А товариш столярського ремесла кинувся бігти через дворик. Біг швидко. Але далеко не добіг. Дус фон Пак у чвалі вирвала дротик в одного з кінних кнехтів, догнала челядника майже біля самої брами, метнула на повному скаку, сильно, з розмаху. Дротик влучив у середину спини, між лопатками, наконечник вийшов під грудиною в гейзері крові. Челядник упав, смикнув ногами, згорнувся, завмер. Дівчина байдужо повернула коня, продефілювала через дворик. Підкови ритмічно дзвеніли по кам’яних плитках.

- Вона так завжди? - поцікавився, але холодно, Ульріх Біберштайн.

- Це в неї вроджене? - запитав анітрохи не тепліше Лотар Герсдорф. - Чи набуте?

- Посилати в ліс, на диких кабанів, - кашлянув Янко Шафф. - Тоді, що вб’є, то все ж м’ясиво...

- Їй, - насупився Кекеріц, - кабани давно набридли. Нинішня молодь... Але що поробиш, родичка...

Дус фон Пак під’їхала ближче. Настільки близько, щоб вони побачили вираз її очей.

- Я хочу ще одного, дядечку, - сказала вона, напираючи промежиною на луку. - Ще одного.

Кекеріц насупився ще більше, але перш ніж він устиг що-не-будь сказати, його випередив Гартунг Клюкс. Пан на замку Чоха й далі вдивлявся в Дус, мов зачарований. Тепер він виступив наперед, зняв дзвінкову шапку, низько вклонився.

- Для мене буде честю, - промовив він, - могти дати шляхетній панні те, про що вона просить. На честь уроди. Пане Отто?

- Звичайно, звичайно, - махнув рукою де Бергов. - Прошу собі вибрати. Розрахуємося пізніше.

Жінки, що стояли за Рейневаном, почали плакати. А він знав. Ще перш ніж його обдало парою з кінських ніздрів. Ще перш ніж він побачив над собою очі. Кольору глибіні гірського озера. Прекрасні. Чарівливі. Й абсолютно нелюдські.

- Цей.

- Цей дорогий, - наважився зігнутий у поклоні Прищуватий. - Найдорожчий. Це значний гусит, тому й ціна значна...