Слава ЗСУ!

Люди заревіли в один голос, закричали “Віват!”. Проповідник утихомирив їх.

- Хоча зійшлися сюди, - тягнув далі він, - орди пекельні, хоч простягайся до нас закривавлені лапи Вавилону, хоч знову загрожувала злоба римського антихриста істинній релігії, Бог над нами. Володар Небес підняв свою длань, щоб знищити вражу силу! Той самий Господь, який потопив війська фараона в Червоному морі, який змусив утікати від Гедеона незліченні війська мідіянітян! Господь, який протягом однієї ночі побив через свого янгола сто вісімдесят п’ять тисяч асирійців, той самий Володар Небес уразив страхом серця наших ворогів! Як війська блюзніра Санхеріва втікали з-під Єрусалима, так розтривожена папістська зграя утікала в паніці з-під Стршибора і Тахова!

- Як тільки побачили, - тоненько завторив йому Якобеллус, - диявольські слуги знак Чаші на хоругвах брата Прокопа, коли почули хорал Божих воїнів, розбіглися в паніці, так, що двох укупі не залишилося! Були наче кукіль, що його вітер розносить!

- Deus vicit! - закричав Пітер Пейн. - Veritas vicitі!40

- Te Deus laudamus!41

Юрба заревла і завила. Так, що Рейневанові аж заклало вуха.

* * *

Того вечора, четвертого серпня 1427 року, Прага гучно і гамірно святкувала перемогу. Пражани шаленим спонтанним празникуванням прощалися з тижнями страху й невпевненості. Співали на вулицях, танцювали навколо вогнищ на площах, веселилися по садах та на подвір’ях. Побожніші вшановували Прокопову вікторію на службах Божих, що стихійно правилися у всіх празьких костелах. Менш побожні могли вибирати з широкої гами імпрез. Усюди, на Старому й Новому Місті, на Малій Страні, яка все ще залишалася переважно згарищем, на Градчанах, майже всюди корчмарі відзначили тріумф над хрестовим походом тим, що всім бажаючим задаром, коштом закладів наливали спиртні напої і подавали страви. Отож по всій Празі повискакували з бочівок чопи і шпунти, запахтіли жаровні, рожни і мангали. Як завжди, хитрі корчмарі скористалися з нагоди, щоби під маскою щедрості позбутися продуктів, які загрожували скиснути або зіпсуватися, - а також і тих, щодо яких це вже було не лише загрозою. Але хто би на таке звертав увагу! Хрестовий похід переможено! Небезпека минула! Веселімося!

І по всій Празі веселилися. Піднімали тости на честь мужнього Прокопа Голого і Божих воїнів та на погибель хрестоносцям, які втекли з-під Тахова. Особливо ж вождеві хрестового походу, Отто фон Цігенхайну, архієпископові Тріра, бажали, щоби по дорозі додому він здох або принаймні розхворівся. Співали нашвидкуруч складені куплети про те, як, побачивши Прокопові хоругви, папський легат Генріх де Бофорт зі страху напаскудив у гачі.

Рейневан приєднався до забави. Спочатку на Ринку Старого Міста, потім разом із випадковою - і досить численною - компанією перемістився на Перштин, до корчми “Під Ведмедиком” поблизу костелика святого Мартіна в Мурі. Потім розохочене товариство перейшло у Нове Місто. Забравши по дорозі кількох пиячків з цвинтаря біля Діви Марії Сніжної, учасники забави вирушили на Кінський базар. Тут по черзі відвідали два шинки: “Під Білою Кобилою” та “У Мейзліка”.

Рейневан вірно тримався товариства. Він і сам, що й казати, мав охоту веселитися, святкувати, щиро тішився таховською перемогою, та й менше непокоївся про Шарлея. Маршрут йому підходив: адже він мешкав на Новому Місті. А на Сукенницьку, до аптеки “Під Архангелом”, де сподівався зустріти Самсона Медка, піти не міг. Від цього наміру він відмовився остаточно. Він боявся наразити таємний заклад на спалення, а чеських алхіміків і магів - на деконспірацію. І на ще гірші речі. А ризик був. У веселому натовпі “Під Кобилою” перед його очима кілька разів промайнула сіра постать, сірий каптур і сіре обличчя шпика. Флютик, як з’ясувалося, не відступав ніколи.