Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Божі воїни

Однак наразі мені потрібна допомога. Без допомоги я тут небагато вдію”.

У кутку, схилившись над кухлями, сиділи двоє непримітних чоловіків. Одягнені вони були просто і вбого, але занадто чисто як на звичайних вагабондів, крім того, на їхніх обличчях не було того тавра, що його залишає вічне недоїдання. Один мав дуже кущисті брови, другий - рум’яне і лискуче обличчя. Обидва носили каптури. Обидва, як помітив Рейневан, часто - надто часто - зиркали в його бік.

“Мені потрібна допомога. До кого звернутися? До каноніка Отто Беесса? Треба було б їхати до Вроцлава, а це ризиковано.”

До Бжега, до святодухівців? Навряд чи вони його пам’ятають, п’ять років минуло відтоді, як він працював у госпісі. Крім того, Біркарт Грелленорт може мати очі й вуха і там. То, може, їхати до Свидниці? Юстус Шоттель і Шимон Унгер, знайомі Шарлея з друкарні на Крашевицькій, напевне його пам’ятають: він чотири дні допомагав їм із сороміцькими малюнками і гравюрами.

“Це, мабуть, найкращий план, - подумав він. - Шарлей і Сам-сон, які шукатимуть мене у Шльонську, - а шукатимуть неодмінно, - напевне зазирнуть до друкарні. До того часу я затаюся там, обміркую інші плани, у тому числі...

У тому числі план, як потайки наблизитися до Ніколетти”.

Двоє чоловіків з кутка тихо розмовляли, перехилившись над столом і наблизивши голови в каптурах. Вони впродовж уже досить тривалого часу ані разу не глянули в бік Рейневана. “Може, мені здавалося? - подумав він. - Може, це вже підозріливість, яка межує з хворобою? Я вже всюди вишукую і вбачаю шпиків. От хоч би й тепер, цей високий типчик біля шинквасу, смуглявий і темноволосий, схожий на мандрівного челядника, крадькома мене розглядає. Мені здається, що розглядає.”

“Отже, до Свидниці”, - вирішив він, встаючи й кидаючи на стіл кілька монет. З тих, якими його обдарувала Зелена Дама. До Свидниці, через Рихбах. На коні, якого йому дала Зелена Дама.

Вийшовши з задимленого приміщення, він вдихнув вечірнє листопадове повітря, в якому вже відчувався бореїв подмух зими - з віщуванням морозу й заметілей. “Дванадцяте листопада, - подумав він, один день після святого Мартіна. Через три тижні почнеться адвент. Ще через чотири буде Різдво”. Він трохи постояв, дивлячись на небо, що його захід сонця розмалював вогнисто-пурпуровими смугами.

“Вирушу на самому світанку, - вирішив він, входячи в провулок і прямуючи до стайні, в якій він залишив коня і в якій збирався ночувати. - Якщо не зволікатиму, встигну до Свидниці, перш ніж замкнуть ворота...”

Він спіткнувся. Об тіло. На землі, біля самого порогу халупи, лежав чоловік. Він розпізнав його тої ж миті. Це був один із тих, які сиділи в кутку, той, що мав кущисті брови. Тепер, коли каптур і шапка впали, було видно тонзуру, виголену глибоко, аж до тонкого вінчика волосся над вухами. Він лежав у калюжі крові. Його горло було перерізане від вуха до вуха.

Стріла з арбалета лупнула в балку над його головою з такою силою, що аж солома посипалася з дашка. Рейневан відскочив, зіщулився, друга стріла вбилася у побілену стіну біля самого його лиця, присипавши його вапняним пилом. Він кинувся панічно втікати; побачивши ліворуч чорну прірву провулку, без вагання у неї вскочив. Біля його вуха проспівало оперення наступної стріли.

Він перескочив якісь бочки, якусь купу гною, влетів у галерею. І тут зіштовхнувся з кимсь. Так сильно, що обидва впали.

Попередня
-= 185 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар