Слава ЗСУ!

Рейневан кашлянув, подивився на Самсона. Самсон не відвів погляду. Кивнув головою, згоджуючись із Шарлеєм.

Без усмішки.

Перед мостом стояв загін алебардників і група ченців у чорних рясах, стягнутих шкіряними поясами, які виказували в них августинців.

-Увага! - гукали десятники. - Увага, люди! Місто готується до оборони, тож вхід на міст тільки тим, хто до зброї призвичаєний і до бою здатний! Тільки тим. хто до зброї призвичаєний!

- Хто не призвичаєний, але до праці здатний, іде допомагати валити монастир і ставити частокіл. Сім’ї таких можуть у Клодзьку залишитися. Решта йде далі, на підгороддя Рибаки, там брати-францисканці страву варять і видають, хворих лікують. Звідти, як відпочинете, відходите на північ, до Барда. Повторюю: Клодзько готується до облоги, вхід тільки для тих, хто до зброї призвичаєний! Такі негайно стають на ринку, в розпорядження цехових майстрів...

Юрба шуміла й обурювалася, однак алебардники були рішучі. Невдовзі відбувся поділ: одні повертали на міст, а решта - з них частина проклинала на чім світ стоїть - їхала далі вроцлавським трактом, що вів між берегом Ниси й халупами підгороддя.

Стало трохи вільніше.

- Увага! Місто буде оборонятися! Вхід тільки для тих. хто призвичаєний до зброї!

Перед мостом почалася колотнеча. Хтось із кимось сперечався, було чути підвищені голоси. Реневан став у стременах. Троє священиків у дорожньому одязі сварилися із сотником з блакитно-білим щитом на туніці. До них підійшов високий августинець з орлиним носом і густими бровами.

- Його велебність пробощ Фесслер? - упізнав він. - З парафії у Вальтерсдорфі? Що привело вас до Клодзька?

- Потішний жарт, достоту, - відповів священик, картинно наморщивши чоло. - Так, ніби ви не знаєте, що нас привело. Але не будемо тут дискутувати у хамів на очах. Забери-но солдатів, фратер! Загороджувати прохід можете волоцюгам, а не мені. Я всю ніч у дорозі, мушу перед дальшою подорожжю перепочити.

- А куди це, - повільно спитав августинець, - веде подальша дорога, якщо можна спитати?

- Не вдавай із себе дурня! - пробощ усе ще був картинно розгніваний. - На нас ідуть диявольські гусити, могутня сила, палять, грабують, убивають. Мені життя дороге. Я втікаю аж до Вроцлава, може, туди не дійдуть. Вам те саме раджу.

- За пораду дякую, - августинець схилив голову. - Але мене тут, у Клодзьку, обов’язок тримає. З паном Путою будемо боронити місто. І оборонимо з Божою поміччю.

- Може, обороните, а може, ні, - відрізав пробощ. - Але це ваша справа. Заберися з дороги.

- Оборонимо Клодзько, - чернець і не думав забиратися. - З допомогою Бога і добрих людей. Будь-яка допомога придасться. І твоєю не погребуємо, Фесслер. Своїх парафіян ти в біді покинув. Є нагода спокутувати вину.

- Що ти мені тут про вину торочиш? - розкричався священик. - І про покуту? Геть з моєї дороги! І вибирай слова, ти ображаєш в моїй особі Церкву! Про що тобі йдеться, жебраче босий? Що я втікаю? Так, утікаю, бо це мій обов’язок - рятувати себе, свою особу і Церкву! Надходять єретики, ксьондзів убивають, я у своїй особі Церкву рятую. Бо Церква - це я!

- Ні, - спокійно заперечив августинець. - Не ти. Церква - це віруючі й вірні. Твої парафіяни, яких ти залишив у Вальтерсдорфі, хоча повинен їм допомагати й підтримувати їх. Це оці люди, які готуються до оборони, а не до втечі. Так що кинь торбу, велебний, берися за кайло і гайда до роботи. І ані слова, Фесслер, ані слова. Я смиренний, але присутній тут пан сотник, прости йому. Господи, ні смиренністю не грішить, ні зайвою терплячістю. Він може наказати загнати тебе до праці батогами. Може наказати й повісити. Пан Пута дав йому широкі повноваження.