Слава ЗСУ!

- Ставимо градбу320?

- Ставимо, - підтвердив Крапловець, підводячись у стременах та озираючись. - Там, за отою річкою, під пагорбом. Як називається оте сільце, що ми його проїжджали? Хтось знає?

- Старий Велислав.

- Ну то там і станемо. Далі, браття! Швидко!

* * *

Як ставлять вагенбург, возову градбу, Рейневан бачив уже добрих кілька разів. Але ще ніколи - в такому справному виконанні, як зараз. Сирітки Краловця метушилися, як ошпарені, а порядок та організація викликали подив. Спочатку утворили центр, ядро, кільце зі спижних возів, усередині якого сховали в’ючних коней та худобу. Навколо центру швидко почала складатися власне град-ба: чотирикутник бойових возів. Їздові вправно підганяли вози на відповідні позиції. Коней випрягали і відводили до центру. Вози ставили за системою “колесо на колесо” - так, щоб ліве заднє колесо попереднього возу можна було зв’язати ланцюгами з переднім правим колесом наступного, через що стіна возів мала форму східців. У проміжках, які залишали що кожні кілька возів, ставили артилерію: гуфниці, тарасниці, малі гармати. Кожна зі стін складалася з п’ятдесяти бойових возів, весь вагенбург був квадратом зі стороною щонайменш двісті кроків.

Ще не почало смеркатися, а вагенбург уже стояв. І чекав.

* * *

- Ми планували брати Клодзько зрадою, - повторив Бразда з Клінштейна, замислено завмерши з ложкою над горщиком. - От тільки ніц з того не вийшло. Наших, котрі в місті були, усіх повилапували. І на смерть замучили. Був серед них Жехорс, кажуть, страшно катували його на ешафоті, на ринку. А подейкували, що й ти там теж паскудний кінець знайшов. Я тішуся, що ти вцілів.

- І я тішуся, - зціпив зуби Рейневан. - А Бісклавре теж загинув. Його вбили. Це кінець Фогельзангу.

- Ти залишився. Вижив.

- Вижив.

Бразда знову почав сьорбати, але ненадовго.

- Якщо шлезаки не надійдуть... Якщо виявиться, що... В тебе можуть бути клопоти, Рейневане. Ти не боїшся?

- Ні.

Вони мовчали, сьорбали поливку. Піднімався дим з вогнищ.

Хропли коні у внутрішньому кільці вагенбурга.

- Браздо!

- Що?

- Я не бачив при штабі жодного проповідника. Ні Нрокупека, ні Крейчіржа...

- Прокупек... - Ронович висякався, витер носа. - Прокупек у Празі, кар’єру робить. Ось-ось у єпископи виб’ється. Крейчірж поліг під Крацау, зарубали його разом з тими його пращівничатами, так йому дісталося, що не було що збирати. Ми мали ще одного священика, але той був немоцний, слабував. Помер. Під Душниками його поховали-сьмо. Десь зо дві неділі тому.

- Отже ви... - Рейневан відкашлянув. - Отже ми залишилися без духовної розради?

- Є горілка.

* * *

Досить швидко й досить раптово - як-не-як було двадцять шосте грудня - стало темно. І тоді повернулися роз’їзди, патрулі, кіннота Пйотра Поляка. На площу вагенбурга, що мерехтіла вогнями, стали вливатися вершники.