Слава ЗСУ!

- Два роки тому, - сказав він спокійно, - у місяці вересні, який ви називаєте Мхеанх, тут, на Сціборовій Вирубці, сталися напад, бійка і вбивство.

Водяник знову надувся, пирснув. Із зябер щедро дзюркнуло.

- А мені що до того? Я не лізу до ваших афер.

- Жертви, обтяжені каменями, кинули у цей ставок. Я впевнений, бо ніколи не буває інакше, що котрась із жертв ще жила, коли її кидали у воду. Що вмерла тільки тому, що потонула. А якщо це було так, то вона там у тебе, на дні, у твоєму rehoengan, підводному лігві та скарбниці. Вона там у тебе у вигляді hevai.

- У вигляді чого? Не розумію.

- Але ж розумієш. Hevai того, хто потонув. Маєш її у скарбниці. Пошли по неї дружину. Накажи, нехай принесе.

- Ти тут нісенітниці верзеш, людино, - перебільшено захрипіла істота, - а в мене зябра висихають... Я задихаюся... Вмираю...

- Не намагайся робити з мене дурня. Ти можеш дихати атмосферним повітрям так само довго, як рак, нічого тобі не станеться. Але коли зійде сонце і здійметься вітер... Коли в тебе почне репатися шкіра...

- Ядзька-а-а! - загукав водяник. - Неси сюди hevai. Знаєш яку!

- То ти й по-польськи говориш.

Водяник закашлявся, дзюркнув водою з носа.

- Дружина полька, - неохоче відповів він. - З Гопла. Ми можемо порозмовляти серйозно?

- Звичайно.

- То послухай, смертний чоловіче. Ти правильно здогадався. З тих шістнадцяти, яких тоді тут побили і покидали у став... Один, хоч неслабо подірявлений, ще був живий. Серце билося, він ішов до дна у хмарі крові і бульок. Набрав у легені води й помер, але... про це ти також догадався... я встиг опинитися біля нього, перш ніж це сталося, і в мене є його... Є hevai. Якщо я тобі її дам... Пообіцяєш, що ти випустиш мене?

- Пообіцяю. Обіцяю.

- Навіть якщо виявиться... Бо якщо вже ти так багато знаєш, то ти ж, певно, не віриш у казки і забобони? Ти не повернеш утопленика до життя, розбивши hevai. Це нісенітниця, забобон, вигадка. Ти нічого не доб’єшся, тільки розпорошиш його ауру. Зробиш так, що він помре вдруге, у величезних стражданнях, таких страшних, що аура може цього не витримати і відмерти. Так що якщо це був хтось тобі близький...

- Це не був ніхто мені близький, - відрізав залізноокий. - І я не вірю в забобони. Дай мені hevai всього лише на кілька хвилин. Потім я тобі її поверну цілою й неушкодженою. А тебе звільню.

- Гм, - закліпав усіма повіками водяник. - Якщо так, то на якого милого знадобилася тобі ця пастка? Навіщо ти мене ловив, наражаючи на стрес і нерви? Треба було прийти, попросити..

- Наступного разу.

Біля берега щось захлюпотіло, засмерділо шламом і дохлою рибою. Невдовзі, наближаючись повільно і обережно, як болотяна черепаха, до них підійшла дружина водяника. Залізноокий подивився на неї із зацікавленням, бо він уперше в житті бачив гоплану. На перший погляд вона не дуже відрізнялася від свого чоловіка, але вправне око ксьондза вміло виловити навіть малопомітні подробиці. Якщо шльонський водяник скидався на жабу, то польська водяничка нагадувала принцесу, зачаровану в жабу.