Слава ЗСУ!

Дуже давно в далекому краю жив бідний чоловік. Мав він стільки синів, що не міг їх порахувати. Правда, в той час люди більше, як до десяти, не знали лічити.

Чоловік у хащі дрова рубав і возив продавати. З того й жив, з того одягав і годував сім\'ю. Привчив до роботи й хлопців. Кожний, як підросте, іде служити. Так всі сини розійшлися по світу. Коло вітця залишився найменший. Він мав приглянути вітця й матір у старості.

Виріс хлопець і став легінем. Треба йому женитися. Сам був чесний, справедливий, таку й жінку собі взяв. Коли старі повмирали, зробили їм файну комашню. Самі жили у великій злагоді. Народилася у них і дитинка, дівочка.

Коли дівочці минуло дванадцять років, її мати важко захворіла і померла. Чоловік дуже зажаловав за жоною і подумав собі, що більше не буде женитися. Айбо велика біда заставила його глядати собі помічницю. Придивив собі одну і звідує її:

Чи будеш мою дитину честовати?

Вона сказала, що буде. І вони побралися. Айбо коли та жона стала хазяйкою, вона зненавиділа доньку-сирітку. Бурчала на неї, шкодувала давати дівочці хліба, заставляла її робити тяжку роботу. А свою доньку (бо і в неї була донька) пестила, одягала, як княгиню. Дівчата були в одних роках.

Підросли дівчата, стали відданицями. Почали до них хлопці на вечірки приходити. Айбо чоловікову доньку хлопці люблять, а мачушину не дячать. Розсердилася мачуха і каже чоловікові:

Води свою доньку геть з двора, най її мої очі не видять. Як ні лишаю тебе!

Тяжко було чоловікові рідну дитину повести в ліси-праліси. Та мусив зробити дяку жоні. Увечері каже доньці:

Приготуй тайстру, і вранці підемо в ліс. Будеш мені помагати рубати дрова.

Як зазоряло, отець і донька рушили в дорогу. Зайшли у глибокий ліс, куди чоловік до цього часу ніколи не ходив. Йшли цілий день і вийшли надвечір на одну полянку, де стояла якась хижчина. Вдоперли двері там нікого. А в хижі є всячина: відро, миски, лампа. Не знав чоловік, чому хижа пуста. Ато у ту хижу заходили чорти і всіх людей винищили.

Донько, оставайся тут. Накладеш собі вогню, звариш їсти. А я іду в ліс рубати дрова.

Вхопив сокиру і пішов, айбо не за дровами, а додому. Дівка вогню наклала, їсти зварила, запалила лампу і чекає вітця. Чоловік не усмілився вповісти доньці, що лишає її саму в хижчині серед лісу. Чує: щось зашкрябало у двері. Подумала, що то її нянько, і скоренько вдоперла. Никать: а то мишка. Засміялася до мишки, а мишка проговорила:

Дівочко, я дуже голодна. Дай мені щось поїсти. Марійка, так звали дівчину, пожаліла мишку і дала їй їсти. Як мишка наїлася досита, сказала;

В одинадцятій годині з\'являться файні леіні. Не бійся і роби те, що я тебе научу. То не леіні, а чорти. Прийдуть вони з музикою і будуть тебе кликати танцювати, але ти не йди у танець. Скажи, що ти у подертій одежі. Скажи так: Принесіть мені сукню. Вони принесуть і знову будуть кликати в танець, та ти попроси чоботи. А далі проси усякі дівочі речі, лиш не відразу, бо візьмуть тебе у танець і розтягнуть тебе на кусочки.

Опівночі прийшли під хижу леіні з музикою. Кличуть:

Іди з нами танцювати!

Прийду, лиш принесіть мені шовкову сукню, бо моя цурава. Принесли їй сукню.