Слава ЗСУ!

— Та не бійтесь, панове Романе і Васю! Я пожартувала!.. Я ж прекрасно знаю, що ви не злочинці, а чесні хлопці. І це я все начаклувала — із доларами, і з магнітофоном — щоб перевірити вас. Нечесні обов'язково хоч по одній сотні зелененькій схопили б...

Я глянув на Ромку. Він густо почервонів і опустив очі.

— Невже ви мене ще не впізнали? — усміхнулася тітонька-міліціонер.

— Я-Ядвіга Станіславівна? — роззявив я рота.

— Ага! Ага! Скорочено — Яга!

— То ви, мабуть і Маргарита Степанівна?

— Авжеж! — вигукнула вона. — Я — відьма Маргарита, підступна і сердита.

І враз ми побачили, що замість лейтенанта міліції спершу з'явилася перед нами двірничка-чарівничка, а за мить вона теж зникла, а замість неї з'явилася стара артистка Маргарита Степанівна.

— Я ж не забула, як ви мене провели додому, — сказала вона. — Добро не забувається. І тому я хочу вам подарувати чарівні окуляри. Ви ж мріяли про них? Правда?

— М-мріяли! — сказав Ромка.

— Правда! — сказав я.

— Але мушу вас попередити, — мовила Маргарита Степанівна. — Користуватися окулярами треба дуже обережно. Ніколи не використовуйте їх для пустощів або без потреби. Користуватися ними можна тільки для серйозних, добрих справ. Якщо ви порушите цю умову, окуляри одразу зникнуть. І вже назавжди...

Маргарита Степанівна зняла свої окуляри і простягнула мені. І коли я їх узяв, у неї на носі опинилися ще одні окуляри. Вона зняла і їх і простягнула Ромці. І коли Ромка їх узяв, на носі Маргарити Степанівни знову з'явилися окуляри.

— А клоун-фокусник Рудольфо — хто він? — несміливо спитав Ромка.

— І Дід Мороз, і дідусь у скверику? — спитав я.

— Це мій чоловік, Рудольф Андрійович, який справді працював у цирку фокусником-ілюзіоністом Рудольфо. Тепер, як і я, на пенсії. Ми з ним разом вчилися колись у школі чаклунів. І оце чаклуємо потихеньку...

— А ви що — розлучилися з ним? — спитав Ромка.

— Чого це розлучилися?! — вигукнула Маргарита Степанівна.

— Ну, ви ж одна зараз живете.

— Чого це одна?! — знову вигукнула Маргарита Степанівна.

— Ну, коли ж ми до вас заходили, його ж не було, — сказав уже я.

— Правильно! Не було! Бо він у магазин пішов по кефір, по ковбасу і по сирки солодкі дитячі на вечерю. Думаєте, чарівники їсти не хочуть?

І враз Маргарита Степанівна знову заспівала пританцьовуючи:

— Люблять ча-рів-ни-ки

Їсти дитячі сирки,

А на додачу, а на додачу

Ще й ковбасу дитячу!

Бо усі чарівники

Зберігають навіки

Вдачу дитячу,

Вдачу дитячу,

Вда-ачу дитя-ачу!..

А тепер, тепер прощайте

І про те, що я сказала,

Ви не забувайте!..

І Маргарита Степанівна зникла... Я глянув на ящик, де лежав «дипломат» з доларами, — він теж зник...

— Ну, ситуація! — розгублено промовив Ромка. — Тримати в руках чарівні окуляри і не мати змоги одразу зазирнути в них!

— Ховай швидше! — вигукнув я. — І не спокушай ні себе, ні мене!..

— Я-то сховаю, — зітхнув Ромка. — Але... Хоч би щось сталося, щоб з них скористатися!..

— Станеться-станеться, не хвилюйся! — запевнив я.

І воно таки сталося... Та про це вже в наступній, сьомій, пригоді.

ПРИГОДА СЬОМА

Георгій Васильович і Миколай Чудотворець.

Після того як ми одержали від чарівниці-артистки по парі чарівних окулярів, ми втратили спокій. Я ще якось тримався, а Ромка просто не знаходив собі місця від нетерплячки. Хлопець він був дуже гарячий.

— Раніше моя бабуся весь час щось губила — то окуляри, то ножиці, — зітхав Ромка. — А тепер — ні-чо-гі-сінь-ко!

— І моя окуляри перестала губити, — зітхав і я.

І якось Ромка сказав:

— Слухай, їжачку, а ходімо в міліцію!

— Тю! — вирячився я на нього. — Що — здаватися? Ти щось накоїв?

— Нічого я не накоїв. Запропонуємо їм свої послуги. Будемо ловити злодіїв.

— От далися тобі взнаки ті злодії! То у підвал ліз їх ловити... Тепер у міліцію зібрався.

— Ненавиджу злодіїв! — аж скреготнув зубами Ромка. — На твоїх батьків ніхто не наїжджає, а на моїх... Я ж тобі казав.

І тут надійшов час розказати трошки про наших батьків. Мої батьки — звичайні собі люди. Тато — інженер-конструктор на заводі, мама викладає англійську мову у військовому училищі. А от Ромчині батьки — бізнесмени. Тобто тато — бізнесмен, а мама — бізнесвумен (так називає її Ромка). Правда, вони бізнесмени не дуже круті, а рідкуваті, «всмятку» по-російському. Це знову ж таки Ромчині слова. Фірма їхня часто опиняється «на грані». Але потім знову оживає. І з рекетирами у них бувають проблеми. Ромка якось підслухав їхню розмову.