Слава ЗСУ!

- Твоя правда, - втрутився пан Ґлуп.

- Я знаю, що моя, - відрізала пані Ґлуп.

- Це вже не жарти, - додав пан Ґлуп.

- А містер Вонка так не вважає! - вереск-нула пані Ґлуп. - Поглянь на нього! Аж падає зо сміху! Як ви смієте реготати, коли мій хлопчик [115] щойно вилетів у трубу! Ви - потвора! - верещала вона, націляючи парасольку на містера Вонку, ніби хотіла його проштрикнути. - Думаєте, це смішно? Мого хлопчика засмоктало у ваш помадковий цех, а ви смієтеся, наче це дуже вдалий жарт?!

- Нічого з ним не станеться, - захихотів містер Вонка.

- Він стане шоколадною помадкою! - ве-рескнула пані Ґлуп.

- Нізащо! - заперечив містер Вонка.

- Авжеж, стане! - не вгавала пані Ґлуп.

- Я не дозволю! - крикнув містер Вонка.

- Це ж чому? - крикнула пані Ґлуп.

- Бо смак буде гидкий, - відказав містер Вонка. - Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.

- Ще й як купить! - обурився пан Ґлуп.

- Не хочу про таке й думати! - заверещала пані Ґлуп. [116]

- І я не хочу, - додав містер Вонка. - І повірте, мадам, з вашим хлопцем нічого не сталося.

- То де ж він, якщо нічого не сталося? - гаркнула пані Ґлуп. - Негайно ведіть мене до нього!

Містер Вонка обернувся й тричі клацнув пальцями: клац, клац, клац. Миттю невідомо звідки біля нього з'явився умпа-лумпа.

Умпа-лумпа вклонився і усміхнувся, блиснувши гарними білими зубами. Він мав біло-рожеву шкіру, золотисто-каштанове волосся, а зростом сягав містерові Вонці до коліна. Був одягнений у перекинуту через плече накидку з оленячої шкури.

- Слухай мене! - звернувся до крихітного чоловічка містер Вонка, - відведи пана й пані Ґлупів у помадковий цех і допоможи їм знайти їхнього сина Авґустуса. Він щойно вилетів у трубу. [117]

Умпа-лумпа зиркнув на пані Ґлуп і вибухнув дзвінким реготом.

- Ой, та вгамуйся вже! - звелів містер Вон-ка. - Досить! Заспокійся! Для пані Ґлуп це анітрохи не смішно!

- Анітрохи не смішно! - підтвердила пані Ґлуп.

- Швиденько йди в цех помадок, - сказав умпа-лумпі містер Вонка, - а як прийдеш, візьми довгу палицю й добряче нею потицяй у великій шоколадомішалці. Думаю, він там. Але шукай добре! І не барися! Якщо він довго побуде в шоколадомішалці, то може перетекти в казан для помадок, а то вже буде катастрофа. Помадка стане неїстівна!

Пані Ґлуп люто верескнула.

- Жартую, - захихотів у борідку містер Вонка. - Я не хотів. Вибачте. Я дуже перепрошую. До побачення, пані Ґлуп! І ви, пане Ґлуп! До зустрічі! До зустрічі! Побачимося згодом... [118]

Пан і пані Ґлуп поспішили за своїм крихітним супровідником, а п'ятеро умпа-лумпів на другому березі річки раптом почали підстрибувати, танцювати й шалено гатити в манюсінькі барабанчики.

- Дідуню! - вигукнув Чарлі. - Послухайте їх, дідуню! Що вони роблять?

- Цсс! - зашепотів дідунь Джо. - Вони, здається, співають нам пісню!

- Авґустус Ґлуп! - співали умпа-лумпи. -

Авґустус Ґлуп! Авґустус Ґлуп! Скупий тюфтелька-товстопуп! І день, і ніч свинюка ця жере і хлебче без кінця.

Як довго буде це тривати? Вже годі! Треба припиняти, бо це вгодоване нещастя не принесе нікому щастя. [119]

Тому, у випадках подібних,

малих паскудників негідних

ми часом трішки підправляєм,

або й цілком переробляєм.

Це ж міг би бути з нього м'ячик,

чи іграшковий кінь, чи квачик,

або, скажімо, лялька гарна.

Та з цим хлопчиськом - справа марна,

бо він - мерзенний, а тому

знайшли ми кращий шлях йому.

«Пора! - гукнули ми в юрбу, -

щоб вилетів він у трубу!

Б'ють барабани. Дзвонить дзвін,

і вже невдовзі має він

у тім цеху, де зник, до речі,

побачити кумедні речі.

Лиш не журіться, дітки, знов,

Авґустус Ґлуп - живий-здоров,

хоч, звісно, змиримося з тим,

що певні зміни будуть з ним, [120]

бо прогресує організм, як попаде в той механізм...

Поволі шестерні кружляють, зубці скрегочуть і щипають, ножі - січуть, а ми туди вкидаєм ягоди й меди, ще й дрібку спецій, після чого кип'ятимо хлопчину того з хвилинку, доки вся гидота назавжди щезне з його рота.

І ось - готово! Час настав! Але й чудовий хлопчик став! Недавно всі ним гордували, кляли, цурались і плювали, і раптом йолоп цей поганий став нам солодкий і жаданий! Бо хто ж, у кого все в порядку, не любить ягідну помадку!..[121]

- Я ж казав, що вони люблять співи! - вигукнув містер Вонка. - Правда, вони чудоі? Правда, чарівні? Але не вірте жодному їхньому слову. Це все вигадки й нісенітниці!