Слава ЗСУ!

Він чотири рази знаходився у позиції для контратаки і удару. Чотирикратно вдарив. У скроню, у шию, під пахву, у стегно. Кожен з тих ударів був би смертельним. Але кожен був відбитий.

Жоден нелюд не зміг би парирувати такиз ударів. Геральт поволі почав розуміти. Але вже було запізно.

Удару, яким дістав його чародій, не побачив. Удар гупнув ним об стіну. Відбився плечима, не зумів відскочити, виконати підйом, удар позбавив його дихання. Дістав другий раз, у плече, знову полетів назад, вдарившись потилицею у пілястр, у виступаючі перса каріатиди. Вільгефортц спритно підскочив, закрутив посохом і вдарив його у живіт, під ребра. Сильно. Геральт зігнувся навпіл і тоді дістав у бік голови. Його коліна раптом обм’якли, упав на них. І це був кінець бою. Загалом.

Він мляво спробував затулитись мечем. Лезо, що застрягло між стіною і пілястром, пукло під ударом зі скляним, вібруючим стогоном. Затулив голову лівою рукою, посох впав з розмаху і зламав кістку передпліччя. Біль цілком засліпив його.

- Я міг би видушити тобі мозок через очі – промовив з дуже далекої відстані Вільгефортц. – Але це мала бути тільки лекція. Ти помилився, відьмаче. Переплутав небо з зорями, відображеними вночі на поверхні сставу. Ага, блюєш? Добре. Струс мозку? Кров з носа? Чудово. Ну, то до побачення. Колись. Можливо.

Він вже нічого не бачив і нічого не чув. Тонув, занурювався у щось тепле. Думав, що Вільгефортц відійшов. Здивувався, коли на його ногу з силою звалився удар залізного посоху, трощачи основу кістки стегна.

Наступних ударів, навіть якщо вони й були, не пам’ятав.

- Тримайся, Геральте, не піддавайся – повторювала безперестанку Трісс Мерігольд. – Витримай. Не вмирай… Прошу тебе, не вмирай…

- Цирі…

- Не говори. Зараз я тебе витягну звідси. Тримайся… Боги, я не маю сил…

- Єнніфер… Я мушу…

- Ти нічого не мусиш! Нічого не можеш! Тримайся, не піддавайся… Не зомлій… Не вмирай, прошу…

Вона тягла його поверхом, всіяним трупами. Бачитв свої груди і живіт, усі в крові, яка текла йому з носа. Бачив ногу. Вона була викривленою під дивним кутом і здавалась значно коротшою від тієї здорової. Він не відчував болю. Відчував холод, все тіло було холодним, задерев’янілим і чужим. Йому хотілось ригати.

- Витримай, Геральте. З Аретузи йде допомога. Вже недовго…

- Дійкстра… Якщо Дійкстра мене схопить… то вже мені амінь…

Трісс вилаялась. Розпачливо.

Вона тягла його сходами. Зламана нога і рука підскакували на сходинках. Біль ожив, вгризся у нутрощі, у скроні, запроменів аж до очей, до вух, до маківки голови. Не кричав. Знав, що крик дасть йому полегшення, але не кричав. Тільки відкрив рота, бо це теж приносило полегкість.

Почув вибух.

На верху сходів стояла Тіссая де Вріес. Волосся мала у безладі, обличчя вкрите пилом. Підняла руку, її долоня запалала. Прокричала закляття, а танцюючий на її пальцях вогонь ринув вниз у формі кулі, що засліплювала і гула. Відьмак почув знизу гуркіт стін, що валились, і пронизливі крики попечених.

- Тіссає, ні! – розпачливо крикнула Трісс. – Не роби цього.

- Вони не ввійдуть сюди – промовила архимайстриня, не обертаючи голови. – Це Ґарстанг на острові Танедд. Ніхто тут не запрошував королівських пахолків, що виконують накази їх короткозорих володарів!

- Ти уб’єш їх!

- Мовчи, Трісс Мерігольд! Замах на єдність Братства не вдався, острів все ще під владою Капітули! Королям зась до справ Капітули! Це наш конфлікт і ми самі його розв’яжемо! Розв’яжемо наші справи, а потім покладемо край тій ідіотичній війні! Бо це ми, чародії, несемо відповідальність за долю світу!

З її долоні вистрелила наступна куляста блискавка, помножений відлунням вибух прокотився серед колон і кам’яних стін.

- Геть! – крикнула знову. – Не увійдете сюди! Геть!

Крики знизу стихли. Геральт зрозумів, що обложники відступились від сходів, відійшли. Постать Тіссаї розмазалась в його очах. Це не була магія. Це він втрачав свідомість.

- Утікай звідси, Трісс Мерігольд – почув слова чародійки, що долинали з далеку, як з-за стіни. – Філіппа Ейльхарт вже втекла, полетіла на своїх крилах. Ти була її спільницею у цій нічній змові, я повинна тебе покарати. Але досить вже крові, смерті, нещастя! Геть звідси! Їдь до Аретузи, до твоїх союзників! Телепортуйся. Портал Вежі Чайки вже не існує. Завалився разом з вежею. Можеш телепортуватись без остраху. Куди хочеш. Хоч би й до твого короля Фольтеста, для якого ти зрадила Братство!

- Я не залишу Геральта – простогнала Трісс. – Він не може потрапити до рук реданьців… Є тяжко пораненим… Внутрішня кровотеча… А я вже не маю сил! Не маю сил, щоб відкрити телепорт! Тіссає! Допоможи мені, прошу!