Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чудеса в Гарбузянах

І знову я подумав: "А що? Я таки не дурний. І вчителька Таїсія Миколаївна колись на уроці казала (коли п'ятірку мені ставила). І сам відчуваю. І не злий я. Останню цукерку якось Петі Бараболі віддав. А хіба не чесний? Як урок не вивчу, завжди признаюсь. Не намагаюся обдурити вчительку, як інші".

Запекло мені в грудях, обернувсь я, хукнув через плече, де вогнегасник висів, полум'я пригасив одразу.

"А що,— думаю,— з вогнегасником дуже зручно..."

Ходжу я по кімнаті, дивлюся на своє відображення у золотих стінах, милуюся. Коли це — хлоп-хлоп!— крилами хтось за вікном залопотів, на золоте підвіконня сів. Дивлюсь — чорний ворон. Клюнув дзьобом у золоті грати і обернувся на чорного кота.

Та це ж Лаврентій!

"Слухай!— каже мені Лаврентій.— Тікай звідси швидше, бо пропадеш".

Сказав він це, і тільки тут страх мене охопив. Та що ж це робиться? Та що ж це діється? Це ж я у Змія Горинича обертаюся. Змієням Горюсиком уже став. От яка то чарівна вража сила царя Добрила та цариці Злагоди! То вони навмисне задарюють, щоб розбестити, щоб відучити трудитися...

А як же Тайфун Маруся? Хто ж її врятує? Сьогодні Кощій на ній ожениться й квит! Пропаде прекрасна дівчина, яку все наше село Гарбузяни так ніжно любить.

"Лаврентію! Голубе! Що робити? Треба ж рятувати Тайфун Марусю, а я, бач..."

Кіт Лаврентій лапою за вухом почухав і каже:

"Для того щоб когось рятувати, спершу треба самому врятуватися. Як мінімум!"

Ну ж розумний кіт!

"Лаврушо,— кажу,— то як же ж бути?"

Лаврентій знову за вухом почухав і каже:

"Бери оно заступ, копай".

Дивлюсь, стоїть попід стіною заступ, звичайний, залізний, з дерев'яним держаком.

Звідки він тут узявся?

Беру я заступ.

"Де копати?"

Кіт Лаврентій лапою на золоту підлогу показує:

"Тут".

Копнув я. Дивна річ — заступ, як у землю, в підлогу вгруз.

Почав копати. Чудеса! Кольором золото, а на дотик земля. І пахне землею. І так гарно копається.

Настрій у мене одразу став, як отоді, коли ми вчора копали.

І сама собою пісня заспівалася:

Піть-піть-піть!..

Тьох-тьох-тьох!

Ай-я-я! Ох-ох-ох!

Там соловейко щебетав!..

Співаю й чую, наче не один я співаю, а з вами усіма. І голос Тайфун Марусі виводить.

І так мені гарно!.. Однак помічаю я незбагненну, здавалося б, річ. Копаю я підлогу, а яма робиться у стіні.

Та це мене чогось не дивує. Наче так і треба. Захопивсь я, заступом розмахався, аж поки не зупинив мене кіт Лаврентій:

"Досить! Уже пролізеш. Треба тікати".

Визирнув я крізь дірку у стіні. Ох же й високо!

"Ой,— кажу.— Як же я звідси злізу? Гепнусь — мокрого місця не лишиться".

Кіт Лаврентій усміхнувся:

"Не бійся! Я тобі свої крила дам".

"А ти?"

"А я так стрибну. Ми, коти, висоти не боїмося".

Сказав, скочив мені на плечі, лапкою дряпонув ліву лопатку, праву — і вже в мене за спиною крила.

Замахав я ними і злетів у небо. І так мені легко, так мені радісно й весело, що й передати вам не можу. Літаю, перевертаюсь у повітрі, мов той голуб. Дивлюсь, а поряд ви літаєте. І підлітаєш до мене ти, Журавель, і кажеш:

"Ех, Марусик, Марусик! Не чекали ми від тебе такого".

Я хочу виправдатись, хочу щось сказати, але тут підлітаєш до мене ти, Цигане, і як уріжеш мене по зашийку...

— Правильно!— весело сказав Сашко Циган.— Бо заслужив! Я можу й зараз додати.

— Та почекай! Не перебивай! Хай договорить!— зупинив його Журавель.

— Та нема чого договорювати,— зітхнув Марусик.— Бо тут я й прокинувся...


РОЗДІЛ СЬОМИЙ,

в якому ви довідаєтесь про приголомшливу новину, яку розповів нашим героям Петя Бараболя, а також про таємниче зникнення головної героїні.


— Бач! А казав, що тобі ніколи нічого не сниться. Це ж просто здорово! Такий збіг — Журавель загадково усміхнувся.

— Який збіг?— спитав Сашко Циган.

— При чому тут збіг?— спитав Марусик.

— А при тому, що мені теж сьогодні сон приснився,— продовжував загадково усміхатися Журавель.

— Який? Про те саме?

— Ага.

— Та ти що!

— Точно.

— Ну, це вже...

Але почути, який сон приснився Журавлю, хлопцям зараз не вдалося. Бо в цю мить назустріч їм вискочив їхній однокласник, захеканий Петя Бараболя.

Хлопці йшли понад річкою і, коли Петя вискочив на стежку, спершу думали, що на річці щось трапилося,— хтось топиться абощо.

Але...

— Ой, хлопці! Слухайте! Я щось знаю!— хекаючи, випалив Бараболя.— Таке... таке... Луснете від подиву!

— Ну, що? Що?

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Ілля 17.05.2022

Видалений.


Додати коментар