Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чудеса в Гарбузянах

Але потім дорогу на Васюківку випрямили, побудували міст через Голубеньку, і цим старим шляхом уже ніхто не їздив. Хіба що механізатори в поле. Та й то рідко.

Отже, з цього погляду ідея перекопати дорогу викликати ускладнення навряд чи могла.

Спершу, завидна, вирішили копати за дідом Коцюбою, попід гаєм. Там прибулі побачити їх аж ніяк не зможуть. А той напрямок здавався хлопцям важливішим. Бо якщо "мерседес" тікатиме після "операції", то, мабуть же таки, через поле на Васюківку, щоб не їхати через усе село. Та й прибули вони в Липки саме з того боку, з Васюківки. В цьому хлопці переконалися, коли з заступами у руках кружним шляхом дісталися манівцями до липового гаю. На дорозі було чітко видно сліди шин "мерседеса". — Отут!—сказав Сашко Циган. Дорога в цьому місці йшла ярком. З одного боку починався гай, з другого — крутий схил, а за ним одразу глибока баюра. Об'їхати було неможливо.

Хлопці поплювали на руки і взялися до діла.

— Глибше, глибше копайте!— командував Сашко Циган.— І землю на один бік скидайте, осюди. Щоб було як протитанковий рів. Бо в тих "мерседесів" такий мотор, що...

— Еге! Глибше! Тут хоч би як,— невдоволено буркнув Марусик.

Заступи скрипіли, хлопці хекали.

Перекопати битий шлях, який сотні років вкочували, трамбували колесами мільйони всяких різних возів, колимаг, дормезів та інших засобів пересування,— ой, нелегка справа.

Земля була тверда, як камінь.

Аж до смерку провозилися друзі. Але шлях усе-таки перекопали. Вперті вони були хлопці.

— Не проїде! Не лише "мерседес" — всюдихід "Нива" і то не проїде!— упевнено сказав Сашко Циган.

Журавель і Марусик, що, зморені, лежали горілиць на траві край дороги, тільки мовчки хекнули у відповідь.

— Ну а тепер глянемо, що вони там роблять, і — на інший об'єкт!— скомандував Сашко Циган.

— Та зачекай! Дай одпочити трохи. Ач, завзятий!— запротестував Марусик.— У мене спина не розгинається.

— Вони чекати не будуть. їх твоя спина не цікавить. Уставайте, ну!

Але ні Марусик, ні Журавель навіть не поворухнулися.

— Ну гаразд. Десять хвилин на перепочинок.

Проте й через двадцять хвилин хлопці не піднялися. Лише десь за півгодини Сашко Циган спромігся підняти їх. І де в нього бралася та енергія?!

Посеред двору горіло вогнище. Іноземці сиділи навколо нього й говорили. І знову більше говорив старий "ковбой", а ті двоє слухали і лише іноді докидали пару слів. Нічого копати, здається, вони й не збиралися.

— Дивно,— знизав плечима Сашко Циган.— По-моєму, їм давно можна було б і починати.

— Це вони хочуть збити нас з пантелику,— сказав Марусик.— Вони ж бачили Журавля. І підозрюють, що якась пацанва за ними стежить. От і вирішили дотягти до глибокої ночі.

Журавель промовчав.

— Може... Може, й чекають, щоб поснули,— погодився Сашко Циган.— Але не на тих напали. Ходімо!

Між подвір'ям, де жили колись старі Кандиби, і подвір'ям

покійної Степаниди Неварикаші (тієї самої, пам'ятаєте, що, як і Павлентій, була понятого, коли шукали скарб) Липська вулиця була найвужча. Найвужча і найвибоїстіша. Тут і без того завжди застрявали підводи, а в негоду буксували машини.

Кращого місця для перепони й не знайдеш.

Тим паче, вулиця звідси починала підйом на горбок, а вже далі спускалася до липового гаю.

Тому іноземцям зовсім не було видно, що тут робиться.

— Ну, давайте! Дружно! Не розслаблятися!— закомандував Сашко Циган, коли вони, знову ж таки городами, в обхід, дісталися сюди.

— Але, хлопці...— сказав раптом Журавель, чухаючи потилицю.— Вам добре, у вас дома нікого, а мої мати й бабуся там уже, мабуть, панікують, думають, що ми потопилися. Ніхто ж так пізно рибу не ловить.

— То що ти пропонуєш?— скривився Сашко Циган,

— Ну, піти, покрутитися, повечеряти, вдати, наче йдемо на горище спати, а самим сюди.

— Тобі тільки вечеря в голові! Ні! Спершу перекопаємо,

а вже тоді...

— Нема питань!— підтримав Сашка Цигана Марусик.—

А то будемо вечеряти, а вони...

— Ну гаразд,— погодився Журавель.— Тільки давайте швидше, а то...

Але завжди, коли хочеться швидше, коли треба швидше, виходить навпаки. Це вже закон.

Журавель так старався, що держак його заступа раптом — хрусь!— і зламався. Не без того, правда, що був він уже й надламаний. Але ж треба, щоб саме зараз...

Журавель аж плюнув спересердя. Лагодити заступ у темряві без інструменту годі було й думати.

— Їсти менше треба!—прошипів Сашко Циган.— А то таку силу наїв, що все ламаєш.

Журавель тільки винувато зітхнув. Два заступи — звичайно, не три. Справи пішли рівно на третину повільніше. Журавель підбігав то до одного, то до другого:

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Ілля 17.05.2022

Видалений.


Додати коментар