Чудеса в Гарбузянах | Читання твору

Що вони ще витворяли з другом Явою, Павло Денисович розповісти не встиг, бо в цю мить за вікном у дворі почувся гавкіт.

Хлопці завмерли. Потім Марусик і Журавель підхопилися й кинулися до вікна.

— Бровко! Бровко!

Перед вікном, брудний, у реп'яхах, з уривком ланцюга на ошийнику, сидів Бровко. Палата була на першому поверсі, вікно відчинене.

— Бровко!— гукнув з ліжка Сашко Циган.

Бровко гавкнув відчайдушно, розігнався, стрибнув і скочив на підвіконня.

— Ой!

Бровко кинувся до ліжка і, прищуливши вуха, метляючи хвостом і жалібно повискуючи, почав лащитися до господаря.

Сашко Циган обхопив його обома руками і, ховаючи сльози, ткнувся обличчям у шерсть.

Двері палати прочинилися, і з'явилася голова медсестри у білій косинці:

— Ой! Що це? Звідки собака?! Ви що? Не можна! Не можна! В палаті собака — це неможливо!

Сашко Циган, не розтуляючи рук і не підводячи голови, проказав:

— Віл мені... життя врятував.

Невідомо, як події розгорталися б далі, але тут у коридорі почулися голоси.

Двері широко розчинилися, і в супроводі високого вусатого лікаря зайшли голова колгоспу Максим Богданович, підполковник Дідух, Пауль Беккер, Рудольф Грос і ще якісь люди, які не вмістилися вже в палаті, стояли в коридорі.

— О! Та ти тут не сумуєш! Навіть Бровко тебе розважає. Здоров, герою!— весело вигукнув Максим Богданович.— От наші німецькі друзі прийшли тебе провідати...

Пауль Беккер і Рудольф Грос поклали па тумбочку яскраві поліетиленові кульки з оранжевими апельсинами і цукерками в барвистих обгортках. Потім витягли з кишень і подарували всім хлопцям, а також Павлові Денисовичу та його дружині значки та кольорові листівки.

— Бітте! Кляйне сувенір! Бітте!

На прощання воші всім потиснули руки, а Сашка Цигана Пауль Беккер нахилився і поцілував.

А потім усі пішли, забравши й Бровка. Пішла й дружина Павла Денисовича.

Павло Денисович задрімав. А Сашко Циган дивився у вікно на те, як сідало сонце за Лису гору, і думав:

"Як це, мабуть, страшно, коли війна... І як добре, що є такі люди, як Пауль Беккер, Рудольф Грос та інші, які в усіх куточках світу борються за мир, щоб війни не було. Ну, і, звичайно, наші - уся країна, весь народ бореться...

Бо такі, як той містер Фішер та різні інші містери-шмістери, заради грошей і золота ладні на що завгодно...

Але нічого в них не вийде!.. Не вийде! Нічого!"

І сонце - мати всього живого на планеті, що, як кожна мати теж завжди за мир, - погоджуючись, кивнуло Сашкові Цигану з безхмарного неба. І сховалося за Лису гору... Щоб завтра знову встати і усміхнутися нашим Гарбузянам, і Васюківці, і Піскам, і Дідівщині, і всій землі неосяжній нашій, кращої за яку немає для нас нічого на світі.