Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

— Добріший за Ланістерів, — пробурмотіла пані Дубосерд, гірко скривившись, — це сухіший за море.

— А я кажу, що це слабкість. — Князь Рандил Тарлі мав коротку цупку сиву бороду і славу людини, яка каже правду в очі. — Не бажаю вас образити, пані Старк, та князеві Роббу краще личило б засвідчити свою вірність королю особисто, не ховаючись за материними спідницями.

— Король Робб веде війну, добрий пане, — з крижаною чемністю відповіла Кетлін, — а не грається у турніри.

Ренлі вишкірився усмішкою.

— Обережніше, пане Рандиле. Від цієї пані ви, здається, діждетеся тільки доброго одкоша.

Він покликав шафаря у ліберії кольорів Штормоламу.

— Розташуйте супутників вельможної пані та забезпечте усіма вигодами. Пані Кетлін оселиться у моєму власному шатрі. Князь Крестав зі своєї ласки віддав мені у вжиток свій власний замок, тож шатра я наразі не потребую. Коли ви, ласкава пані, перепочинете, я вважатиму за честь поділити з вами трунок і частунок на учті, що нам сьогодні влаштовує князь Крестав. Це буде прощальна учта. Уявляю собі, як палко його вельможність бажає нарешті побачити п’яти моєї голодної орди.

— Неправда ваша, милостивий володарю, — заперечив худорлявий молодик, який, напевне, і був князь Крестав. — Що моє, те ваше.

— Коли таке казали моєму братові Роберту, він ловив людей на слові, — усміхнувся Ренлі. — Чи маєте ви доньок, пане?

— Так, ваша милосте. Двох.

— То дякуйте богам, що я не Роберт. Моя люба королева — єдина жінка, яку я бажаю на всьому світі.

Ренлі простягнув руку і допоміг Маргерії підвестися.

— Побалакаємо ще, коли ви спочинете з дороги, пані Кетлін.

Ренлі повів молоду до замку, а шафар супроводив Кетлін до зеленого шовкового королівського шатра.

— Якщо ви матимете в чомусь потребу, мосьпані, тільки накажіть.

Та Кетлін не могла уявити, чого б їй могло бракувати в такому помешканні. Шатро було більше за залу пересічної корчми і містило всередині усі вигоди, які тільки можна уявити: перину з хутряною ковдрою, мідну купільницю на дерев’яних ногах, у яку залюбки вмістилося б двоє, жарівниці проти нічного холодку, табірні стільці зі смуг шкіри, стіл для письма з перами та каламарями, миски бросквин, слив та груш, срібний глек вина зі срібними ж келихами навколо, кедрові скрині з одягом Ренлі, книжки, мапи, дошки для ігор, високу арфу, довгий лук з сагайдаком стріл, двійко червонохвостих мисливських яструбів, цілу зброярню чудової зброї. «Він себе нічим не обділяє, цей Ренлі», подумала вона, роздивляючись навколо. «Не диво, що його військо ледве повзе.»

Коло входу стояв, наче вартовий, обладунок самого короля: повні лати зеленого, наче ліс, кольору з визолоченими пряжками та великим кущем золотих оленячих рогів на шоломі. Криця була така вилощена, що Кетлін могла бачити власне віддзеркалення у панцирі, наче дивлячись на себе з дна зеленого ставка. «Обличчя втоплениці», подумала вона. «Чи можна потонути у власному горі?» Вона різко відвернулася і розсердилася на свою полохливість. Нема коли себе жаліти. Треба змити пилюку з волосся і вбратися у шати, які пасуватимуть до королівської учти.

До замку її супроводили пан Вендел Мандерлі, Лукас Чорноліс, пан Первин Фрей і решта її шляхетних супутників. Велику трапезну в домівці князя Крестава називали великою тільки з чемності, та все ж на лавах поміж лицарів Ренлі знайшлося досить місця для почту Кетлін. Саму Кетлін посадовили на помості між розпашілим князем Матісом Рябином та привітним паном Джоном Фосовеєм з Фосовеїв зеленого яблука. Пан Джон сипав жартами, а князь Матіс чемно розпитував про здоров’я її батька, брата та дітей.

Брієнну Тарфійську розташували на дальньому кінці високого столу. Вона не вдягла сукні, як личило б шляхетній панні, а натомість обрала собі лицарське вбрання: оксамитовий жупан, рожево-лазуровий у протилежних чвертях, штани, чоботи та мистецької роботи пас із мечем; за спиною висіло її нове веселкове корзно. Проте жодне пишне вбрання не могло сховати незугарної зовнішності дівчини: вкритих ластовинням велетенських долонь, плаского широкого обличчя, випнутих наперед зубів. Без обладунку її тіло здавалося завеликим і незграбним — широкі стегна, товсті руки й ноги, м’язисті плечі та майже відсутні груди. З кожного її руху було зрозуміло, що Брієнна про усі свої вади знає сама і від того страждає. Вона щось казала, тільки коли її питали, і рідко здіймала очі від тарелі з їжею.

А їжі на столах було вдосталь. Війна ще не торкнулася казково плодючого та багатого Вирію. Поки співці співали, а штукарі виробляли штуки, задля передобідку на стіл подали тушковані у вині груші, а за ними крихітних, гострих на смак рибок, викачаних у солі й хрустко засмажених, а ще каплунів, набитих цибулею та грибами. На столах лежали житні паляниці, купи ріпи, солодкої кукурудзи та горошку, велетенські окости, смажені гуси, стояли полумиски тушкованої в пиві з ячменем оленини. На солодке стольники пана Крестава внесли таці різноманітного печива з замкової кухні, вершкових лебедів та однорогів з цукрової нитки, лимонні тістечка у подобі троянд, гострі медовики та ягідні мандрики, хрусткі печені яблука та кола масного сиру.

Попередня
-= 141 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 57.

Останній коментар

Sownvxj 07:42:09

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Robertgox 27.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


cvCor 26.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар