Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

Людолови не дозволяли бранцям балакати поміж себе. Розбита губа швидко навчила Ар’ю тримати язика за зубами, та дехто інший не був здатен вчитися. Один трирічний хлопчик ніяк не припиняв кликати батька, тож йому розтрощили обличчя шпичастим буздуганом. Тоді почала верещати мати хлопчика; Любчик Раф мусив вбити і її.

Ар’я дивилася, як вони помирають, і нічого не робила. Який зиск вдавати з себе хоробру? Одна з жінок, обрана для допиту, намагалася бути хороброю, та померла з вереском болю, як решта. У тому поході хоробрих не було: самі лише злякані та голодні, переважно жінки та діти, а з чоловіків тільки дуже старі або дуже молоді, бо решту припнули ланцюгами до шибениці й кинули на поталу вовкам та гайворонню. На Гендрі зглянулися, бо він зізнався, що скував шолома сам, а ковалі, ба навіть підмайстри — надто коштовна здобич, аби нею розкидатися.

Гора сказав, що їх усіх ведуть до Гаренголу на службу князеві Тайвину Ланістеру.

— Ви зрадники та бунтівники, тому дякуйте вашим богам, що князь Тайвин дає вам змогу спокутувати вину. Від розбійників ви б того не діждалися. Коріться, служіть, і житимете.

— Нечесно так, нечесно, — почула Ар’я одну висохлу стару, коли вони вкладалися спати. Та саме балакала з іншою старою. — Ми не чинили зради. До нас прийшли і взяли, що схотіли. Спершу ті, потім оці.

— Князь Берік нам ніц не зробив, — заперечила подруга пошепки. — А той червоний жрець із ним, той навіть платив за все, що брав.

— Платив? Він забрав двох моїх курей і дав клапоть паперу з якоюсь закарлючкою. Чи можна з’їсти старого зіжмаканого папірця, тебе питаю, га? Чи можна мати від нього яйця?

Вона озирнулася, щоб не було стражників, і тричі плюнула.

— Оце Таллі, оце Ланістерам, а оце Старкам.

— Сором та гріх, — засичав один старий. — Коли старий король був живий, він такого не дозволяв.

— Король Роберт? — спитала Ар’я, на хвильку забуваючись.

— Король Аерис, най йому божа ласка світить, — відповів старий занадто голосно. Лінькувато причалапав стражник, аби припинити балачки. Старий втратив обидва свої зуби, і на цьому теревені того вечора скінчилися.

Окрім бранців, пан Грегор мав з собою тузінь свиней, клітку курей, кощаву молочну корову та дев’ять возів тарані. Гора з вояками їхали верхи, але бранців гнали пішки. Тих, хто був заслабкий, щоб тримати крок, вбивали на місці, а заразом і тих, хто мав дурість тікати. Вечорами стражники брали жінок у кущі; більшість цього чекали та йшли покірно, без жодного слова. Одна дівчина, гарніша за інших, мусила за ніч відбувати під чотирма чи п’ятьма вояками, аж нарешті вдарила одного каменем. Пан Грегор примусив усіх дивитися, як стинає їй голову своїм важелезним обіручним мечем.

— Лишіть тіло вовкам, — наказав він, скінчивши справу, і віддав меча зброєносцеві, щоб той вичистив.

Ар’я нишком кидала погляди на Голку при боці в чорнобородого лисуватого списника на ім’я Полівер. «Це добре, що її забрали», думала вона. Бо інакше б спробувала штрикнути пана Грегора, а той розрубав би її навпіл просто на місці та віддав вовкам.

Полівер був трохи кращий за деяких інших, хай навіть він забрав Голку. Тієї ночі, коли її упіймали, ланістерівські вояки ввижалися їй однаковими, як їхні шоломи з носовими стрілками, та згодом вона вивчила усіх. Адже не завадить дізнатися, хто лінькуватий, а хто жорстокий, хто розумніший, а хто дурніший. Корисно знати, що вояк, котрого інші звали Стули-Смітник, бо він лаявся найбридкіше з усіх, кого вона чула, міг на твоє прохання дати зайвий шматок хліба, тоді як старий веселий Кізвик та приязний на слові Раф дали б хіба що стусана.

Ар’я дивилася, слухала і налощувала свою ненависть, як Гендрі колись налощував шолома. Зараз його бичачі роги носив такий собі Дунсен, і вона його за це ненавиділа. Полівера вона ненавиділа за Голку, старого Кізвика — бо він вважав себе дотепним. Любчика Рафа, який увігнав списа у горлянку Ломикові, вона ненавиділа ще гірше. Пана Аморі Лорха — за Йорена; пана Мерина Транта — за Сиріо; Хорта — за вбивство різниченка Мики; пана Ілина та принца Джофрі з королевою — за батька, Товстуна Тома, Десмонда і решту, ба навіть за Панночку, Сансину вовчицю. Проте Лоскотун так лякав її, що вона майже не мала сили його ненавидіти. Інколи Ар’я трохи не забувала, що він і досі в загоні — коли Лоскотун не ставив питань, то був собі звичайним вояком, тихішим за інших, з обличчям, що не вирізнялося з-поміж тисячі.

Щовечора Ар’я повторювала їхні імена.

— Пан Грегор, — шепотіла вона до своєї кам’яної подушки. — Дунсен, Полівер, Кізвик, Любчик Раф. Лоскотун та Хорт. Пан Аморі, пан Ілин, пан Мерин, король Джофрі, королева Серсея.

Попередня
-= 169 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 58.

Останній коментар

Mike Walter 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Sownvxj 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Robertgox 27.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар