Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

Коли нарешті усі нові лицарі отримали свої титули, люд у палаті вже знудився і хвилювався — а найбільше з усіх король Джофрі. Дехто з галереї почав потроху вислизати, але панство унизу опинилося в пастці, бо не могло собі дозволити піти без королівської ласки. Втім, судячи з того, як Джоф совався на Залізному Троні, він би радо відпустив усіх. Та на жаль, денні труди ще не скінчилися. Тепер до палати заводили тих, кому монета лягла іншим боком.

Бранці являли з себе не менш зацне товариство, ніж переможці. Серед них були: старий жовчний князь Кельтигар-Червоний Краб; пан Боніфер Доброчесний; князь Естермонт, ще старіший за Кельтигара; князь Варнер, що прошкутильгав усією палатою на потрощеному коліні, але не прийняв допомоги; посірілий обличчям пан Марк Мулендор, що втратив ліву руку до ліктя; лютий і завзятий Рудий Ронет з Грифонового Сідала; пан Дермот з Мокрохащів; князь Вілум і його сини Єшуа та Еліас; пан Джон Фосовей; пан Тімон Пошарпаний; Ауран, байстрюк Плавня; князь Стадмон на прізвисько Грошолюб; а з ними ще кількасот інших.

Ті, які перебігли на інший бік під час битви, мусили всього лише принести присягу Джофрі. Але ті, хто бився за Станіса до гіркого кінця, зараз мали власними словами вирішити свою долю. Якщо вони благали прощення за зраду і обіцяли надалі зберігати вірність, то Джофрі вітав їх повернення до королівського миру, відновлював їхні маєтності, права та привілеї. Але жменька найзавзятіших лишилася непримиренною.

— Не думай, що все скінчено, хлопчисько! — загрозливо попередив байстрюк котрогось із Флорентів. — Господь Світла захищає короля Станіса нині й на віки вічні! Усі твої мечі та підле лукавство не допоможуть, коли настане його час.

— Твій настане просто зараз.

Джофрі махнув панові Ілину Пейну, щоб той вивів зухвальця і стяв йому голову. Але не встигли ще того потягти геть, як похмурий лицар з вогняним серцем на вапенроку скричав:

— Станіс — наш істинний король! На Залізному Троні сидить чудовисько! Покруч, народжений від кровозмісу!

— Мовчати! — заревів пан Кеван Ланістер.

Але натомість лицар закричав гучніше:

— Джофрі — чорний хробак, що глитає серце держави! Морок — його батько, смерть — його мати! Знищте підле створіння, поки він не потопив вас усіх у чорній безодні гріха! Знищте їх усіх — королеву-хвойду і короля-хробака, ницого карлика і лукавого павука, викорініть отруйне сім’я з лиця землі! Рятуйтеся, рятуйте свої душі! — Один золотокирейник збив воїна з ніг, але той не припиняв волати. — Прийде полум’я і очистить вас! Король Станіс повернеться!

Джофрі скочив на ноги.

— Король тут я! Вбийте його! Вбийте негайно! Я наказую!

Він люто, з ненавистю рубонув рукою навідліг… і заверещав з болю, коли рука втрапила на один з гострих сталевих зубів, що стирчали навколо. Яскраво-червоний грезет рукава просяк кров’ю і потемнів.

— Матусю! — заскиглив він.

Поки всі дивилися на короля, лицар на підлозі якось спромігся висмикнути в золотокирейника списа і зіп’ястися на ноги, підпираючись ним.

— Престол не бажає терпіти його на собі! — заволав лицар. — Це не король!

Серсея прожогом кинулася до трону, але князь Тайвин лишився нерухомий, наче камінь, лише підняв палець, і наперед вийшов пан Мерин Трант з оголеним мечем. Кінець був швидкий та брутальний: золотокирейники схопили лицаря за руки, той ще раз вигукнув «Це не король!», і пан Мерин прохромив йому груди клинком.

Джоф упав до обіймів своєї матінки. До них заспішили три маестри і вивели короля через двері за престолом. Тоді разом загомоніла уся палата. Коли золотокирейники витягали геть труп, він лишив слід яскравої крові на кам’яній підлозі. Пан Баеліш пестив борідку, а Варис шепотів щось йому на вухо. «То всіх тепер відпустять чи ні?», зацікавилася Санса. Зо два десятки бранців ще чекали, але навіщо — присягати на вірність чи вигукувати прокляття? Цього ніхто не міг знати.

Князь Тайвин звівся на ноги.

— Продовжуємо, — оголосив він сильним чистим голосом, який припинив усі балачки. — Хто бажає просити пробачення за свою зраду, виходьте і кажіть. Але дурних витівок ми надалі не терпітимемо.

Князь рушив до Залізного Трону і всівся на його сходах за якісь три стопи від підлоги.

Світло за вікнами почало згасати, коли двірські справи нарешті дійшли кінця. Санса кульгала від виснаження, коли йшла з галереї, але палала цікавістю, чи дуже сильно порізався Джофрі. Люди казали, що Залізний Трон міг бути фатально жорстоким до тих, кому не личило на ньому сидіти.

Опинившись у безпечній схованці своєї опочивальні, вона притиснула подушку до обличчя, щоб задушити радісний вереск. «О боги, ласкаві боги, він відмовився від мене перед очима усього двору!» Коли служниця принесла вечерю, Санса трохи не розцілувала дівчину. Їй подали гарячий хліб, свіжозбите масло, густу юшку з яловичиною, каплуна з морквою, бросквини з медом. «До їжі повернувся смак», подумала вона.

Попередня
-= 362 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 60.

Останній коментар

Chareluh 13:06:31

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Bhoblhbrike 08:23:17

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Mike Walter 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар