Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

— А чорний звір? — запитав пан Джораг Мормонт.

— Чорний, — відповіла вона, — буде зватися Дрогон.

Але поки дракони росли та міцніли, її халазар марнів і вимирав. Земля навколо ставала дедалі менш родючою; навіть чорт-трава ледве витикалася з неї. Коні падали просто на дорозі; їх лишилося так мало, що деяким людям вже доводилося іти пішки. На Дорею напала лихоманка; вона почувалася дедалі гірше з кожною верствою шляху. Вуста і руки її вкрилися кривавими пухирями, волосся сплуталося ковтунами, і якось ввечері вона не знайшла сили сісти на коня. Джохого сказав, що її треба лишити позаду або прив’язати до сідла. Але Дані згадала ніч у Дотракійському морі, коли навчилася від лисенійки таких таємниць, які зміцнили і розпалили чоловікове кохання. Вона дала Дореї води зі свого власного міха, охолодила лоба мокрою тканиною і тримала її руку в своїй, поки та не здригнулася востаннє. Тільки тоді Дані дозволила халазарові рухатися далі.

Інших мандрівників у цих краях не стрічалося й сліду. Дотракійці почали нажахано подейкувати, що комета завела їх до якогось пекла. Одного разу, коли вони поставили табір посеред нагромадження вивітреного каміння, Дані прийшла до пана Джорага і спитала:

— Оця пустеля… чи має вона край?

— Все має край, — втомлено відповів той. — Я бачив мапи, намальовані купцями, моя королево. В цей бік, щоправда, ходить небагато караванів, але на сході є великі царства і міста, повні всяких див. Ї-Ті, Карф, Асшай коло Тіні…

— Але чи доживемо ми до того, щоб їх побачити?

— Не буду вам брехати. Шлях виявився важчим, ніж я смів гадати. — Обличчя лицаря було сіре й виснажене. Рана у стегні, яку він здобув у бою з кревноїзниками хала Дрого, не зцілилася повністю. Дані бачила, як він кривиться, сідаючи у сідло, а їдучи верхи, ледве тримається, щоб не сповзти. — Може, попереду нас чекає лиха доля… але якщо повернемося, то напевне стрінемо ще лихішу.

Дані легенько поцілувала його у щоку. Її підбадьорила посмішка лицаря, викликана поцілунком. «Я мушу бути сильною і заради нього теж», подумала вона похмуро. «Так, він — лицар, але ж я — кров дракона.»

Наступний знайдений ними ставок був гарячий, трохи не кипів, і смердів сіркою. Але їхні міхи майже спорожніли, тому дотракійці взялися охолоджувати воду в глеках і пити теплою. На смак вона була така ж гидка, як на вигляд, але ж вода є вода, а спрага сама нікуди не втече. Дані поглянула на обрій з розпачем. Вони вже втратили третину свого числа, а пустеля — червона, безплідна і нескінченна — так само тяглася попереду. «Комета глузує з моїх сподівань», подумала вона, здіймаючи очі до кривавої мітки на небі. «Чи для того я перетнула півсвіту і побачила народження драконів, аби померти разом з ними у цій розпеченій жорстокій пустці?» Ні, вона не вірила у таку долю.

Наступного дня на світанку вони перетинали потріскану, посічену проваллями рівнину твердої червоної землі. Дані вже збиралася наказати ставити табір, аж раптом назад чвалом повернулися розвідники.

— Місто, халісі! — волали вони. — Бліде, мов місяць, і гарне, мов красна діва! За якусь годину їзди!

— Покажіть мені його, — мовила вона.

Коли місто з’явилося перед нею, виблискуючи білими мурами та баштами за завісою тремтливої спеки, то здалося таким неймовірно прекрасним, що Дані сприйняла його за примару.

— Чи знаєте ви, що це за місто таке, пане Джорагу?

Лицар-вигнанець втомлено хитнув головою.

— Ні, моя королево. Я так далеко на схід не подорожував.

Білі мури вдалині обіцяли захист та спочинок, можливість вилікуватися та зміцніти; Дані охоче ринула б до них так швидко, як тільки могла. Та натомість обернулася до кревноїзників.

— Кров моєї крові, виїдьте наперед і дізнайтеся, як це місто називають його мешканці та чи добром вони нас вітатимуть.

— Гаразд, халісі, — відповів Агго.

Її посланці надовго не забарилися. Рахаро зіскочив із сідла; на його пасі з блях теліпався великий кривий арах, яким Дані жалувала його, коли нарікла своїм кревноїзником.

— Місто мертве, халісі. Ми знайшли його безіменним і безбожним, браму — зламаною, а вулицями гуляють лише мухи та вітер.

Джихікі здригнулася.

— Звідки зникають боги, туди вночі на бенкети приходять привиди. Такі місця краще оминати. Кожен знає.

— Кожен знає, — погодилася Іррі.

— А я не знаю. — Дані вдарила кобилу п’ятами і рушила першою, швидко подолавши потрощену арку старовинної брами і виїхавши на мовчазну вулицю. Слідом заспішили пан Джораг і кревноїзники, а за ними, спершу завагавшись, і решта дотракійців.

Скільки часу місто стояло покинуте, вона знати не могла, та білі мури, такі гарні здалеку, зблизька виявилися потрісканими і вже потроху розсипалися. Всередині мурів плутався лабіринт вузьких кривих провулків. Будинки стояли у тісняві, трохи не торкаючись передніми стінами — порожніми, блідо-крейдяними, без жодного вікна. Все навколо було біле, наче тутешній люд нічого не знав про інші кольори. Вершники проминули купи вибіленого сонцем каміння, на яке перетворилися зруйновані будинки, побачили і шрами від пожеж. У місці, де сходилися разом шість вулиць, Дані проїхала повз порожній мармуровий постамент. Напевне, тут колись вже побували дотракійці. Можливо, кам’яна подоба, узята звідси, стояла собі між інших вкрадених богів у Ваес Дотраку. Може, Дані проминала її разів сто, сама не знаючи. На плечі засичав Візеріон.

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 58.

Останній коментар

Mike Walter 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Sownvxj 28.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Robertgox 27.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар