Слава ЗСУ!

- Не робіть сього, панотченьку, - сказала жінка, - не присилайте до мене в дім нікого, бо муж у мене такий ревнивий, що вб'є собі в голову, ніби той посланець приходить [402] до мене у якійсь лихій справі, і я тоді цілий рік од нього промитої години не матиму.

- Не бійтеся, добродійко, - одказав ревнивець, - я так усе влаштую, що ви про те од нього й слова ніколи не почуєте.

- Ну, коли так, - каже жінка, - то нехай, про мене. Висповідавшись і діставши, нарешті, розгрішення, жінка

встала й пішла слухати службу. А ревнивець у превеликому горі скинув із себе, сопучи, рясу і повернувся додому, думаючи про те, як би застукати священика з жінкою та дати їм обом по добрій повній. Як прийшла жінка з церкви, зараз постерегла по виду чоловіковому, що вона йому добрі святки справила, а чоловік силкувався якомога приховати од неї те, що він зробив і що він, як йому здавалось, узнав. Задумавши провартувати наступну ніч біля дверей дому, підстерігаючи, поки прийде священик, він сказав жінці:

- Я піду сьогодні вечеряти в одне місце і там, мабуть, заночую; тож замкни добре ті двері, що од улиці, на сходах і в своїй кімнаті та й лягай собі спати, коли захочеш.

- Чи так, то й так, - одказала жінка.

А сама, вигодивши хвильку, підійшла до тої відтулини в мурі й подала умовлений знак; коли Філіппо його почув, підійшов зразу до щілки. Вона розповіла йому, що зробила вранці і що сказав їй чоловік в обід, а тоді сказала:

- Я певна, що нікуди він не піде, а буде вартувати надворі біля входу; тим постарайся прийти до мене через дах на горище, то й побудемо собі вдвох.

- Мадонно, - одповів урадуваний юнак, - все зроблю як слід.

Коли настала ніч, ревнивий чоловік сховався нишком із зброєю в придомку, що стояв у дворі, а жінка веліла добре позамикати всі двері, особливо ті, що на сходах, щоб чоловік не зміг дістатись нагору. Молодий сусіда вельми зручно прокрався в дім, як домовлявся з господинею, і ліг із нею на постелі на превелику обопільну радість і втіху; перед світом він повернувся потаємне до себе. А невтішний ревнивець стояв усю ніч на холоді, не ївши, не спавши, біля входу та чекав того священика із зброєю в руках. Перед світом його почало хилити на сон, і він пішов спати в той придомок. Коло дев'ятої години він устав - вхідні двері дому були вже відімкнені, - увійшов до себе в дім, нібито з гостей вернувся, і поснідав. Через деякий час прислав до жінки хлопчика (нібито служку того духівника, в якого вона сповідалась), щоб спитав, чи приходив до неї той, що вона знає. Жінка дуже добре знала, чий то посланець, і сказала, що сеї ночі [403] він до неї не приходив, додавши, що як і далі так діло піде, то вона, може, й забуде його, хоч їй те й не зовсім до мислі. Що ж вам сказати далі? Не одну ніч і не дві провартував ревнивець під дверима, щоб того священика-характерника застукати, а жінка тим часом із коханцем утішалась. Нарешті чоловік не міг уже далі терпіти й спитав у жінки, поглядаючи на неї згрізна, що вона говорила душпастиреві, коли була в нього на сповіді. Жінка одповіла, що не скаже, бо не годиться. Тоді ревнивець промовив:

- Я добре знаю, окаянна, що ти йому говорила! Ану ж, признавайся мені зараз, як звати того попа, що ти з ним любишся і що приходить до тебе щоночі ночувати, бо таке слово знає, а не признаєшся, то жили тобі переріжу!

Жінка сказала, що то неправда, ніби вона з якимось попом кохається.

- Як же! - каже ревнивець. - А хіба ти не казала сповідникові отак і отак?

- Чи він тобі все розказав, - каже жінка, - чи ти сам чув усе од слова до слова? Ну, казала йому, так що?

- То говори ж мені зараз, - каже ревнивець, - що то за священик?

Усміхнулась тоді жінка та й каже:

- Любо мені дивитись, як жінка-простачка водить за ніс свого мудрого чоловіка, як от барана ведуть за роги в різниці. Правда, ти не такий у мене й мудрий, відколи з доброго дива впустив у своє серце злого духа ревнощів, а як чоловік дурнуватий, тоді й жінці менше од того слави. Невже ти, чоловіче, гадаєш, що я сліпа на очі, як ти на розум темнийі Ба ні, скоро я на того сповідника глянула, зразу впізнала, що то ти, і втелющила тобі те, чого ти шукав. Якби ж ти був таким розумним, як сам про себе думаєш, то не став би вивідувати таким чином ума в своєї доброї дружини, і не живив би даремних підозрінь, а догадався б, що вона тобі правду каже і що в тім нема жодного гріха. Я сказала тобі, що люблю священика, а хіба ж ти, якого я здуру люблю, не був у ту хвилю священиком? Я сказала тобі, що жодних дверей мого дому не можна замкнути, як він хоче спати зі мною, а хіба ж перед тобою зачинялись коли двері нашого дому, як ти хотів до мене вступити? Я сказала, що священик ночує зі мною щоночі, а коли те було, щоб ти зі мною не ночував? Скільки разів ти досилав до мене свого служку, стільки ночей, як тобі відомо, ти зі мною не був, тим я й одказувала, що священик не приходив. Який же дурень, окрім тебе, що з ревнощів зовсім сліпий став, не зрозумів би таких простих речей?[404] Я ж знаю, що ти вартував ті ночі коло входу, а ще казав мені, що йдеш кудись у гості. Схаменися ж ти, нарешті, стань ізнов людиною, як і перше, не будь посміховищем для тих, хто, як і я, знає твою натуру, і не стережи мене більше так пильно, бо присягаю тобі на ймення Боже, якби я хотіла наставити тобі ріжки, то таки й наставила б любісінько, та так, що ти й не встерігся б, коли б навіть сто очей у лобі мав, а не двоє!