Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Декамерон

Через який там час поплив той каталонець із усяким крамом до Олександрії; він привіз у подарунок султанові кілька виборних соколів. Султан запрошував його двічі або й тричі до себе на обід; помітивши, як знамените прислужує гостеві Сікурано, він так його уподобав, що попрохав каталонця уступити йому свого джуру, і той хоч-не-хоч мусив із ним розстатися. Сікурано ж своєю щирою і пильною службою добувся невдовзі од султана не меншої приязні і ласки, ніж перед тим у каталонця.

У ту добу в місті Акрі, що було підвладне султанові, одбу-вався щороку ярмарок, на який з'їжджалася сила-силенна купців - і християнських, і сарацинських. Для забезпеки торгового люду і краму посилав туди султан звичайно, крім дрібніших урядовців, ще й котрогось достойника свого з помічниками, щоб на торговиці лад давали. Одного року надумав він послати на те діло Сікурана, що наломився вже гаразд по-їхньому говорити; так же і зробив. Прибув Сікурано до Акри й заходився там пильно й ретельно яко привідця охорони торговельної урядувати. Крутилося там багато всякого купецтва з Італії - були і сицилійці, й пізанці, і генуезці, й ве не ціани, і з інших міст родимці; з ними ж то водив охоче компанію Сікурано, рідну свою країну пригадуючи. Одного разу спинився він якось біля венеціанської крамної комори і побачив межи іншими коштовними речами капшук і пояс, що колись його були. Здивувався Сікурано великим дивом, та на виду того не показав, лише спитав чемно, чиї то речі і чи продажні вони. А з тими венеціанами та був Амброджуо-ло з П'яченци, що привіз сюди багато всякого краму на їхньому кораблі; почувши, що привідця охорони питає про ті речі, він виступив наперед і промовив сміючися:

- Добродію, сі речі мої. Вони непродажні, та вже як вашій милості до смаку припали, то подарую їх вам залюбки.

Бачивши, що купець сміється, Сікурано подумав був, що той, може, впізнав його по якійсь прикметі, проте не збентежився і сказав:

- Ти, мабуть, із того смієшся, що я чоловік військовий, а питаю про сі жіночі витребеньки?

А Амброджуоло йому й каже:

- Ні, добродію, не з того. Я сміюся, бо пригадав, як ті речі мені дісталися.

На те йому Сікурано:

- Ану ж бо, щасти тобі Боже, розкажи нам, як ти їх добув, коли се сподобно. [154]

- Добродію, - одвітував Амброджуоло, - сії речі і ще дещо дала мені одна мостива пані із Генуї, на ймення мадонна Дзіневра, дружина Бернабо Ломелліна, тої ночі, що я ночував з нею, і просила зберігати їх на незабудь. От я й засміявся, бо спало мені на думку, який йолоп той Бернабо, що поставив здуру аж п'ять тисяч золотих проти моєї тисячі, що я не спокушу його жінки; а я таки спокусив - і виграв заклад. Тоді Бернабо нема того, щоб себе за свою дурість покарати, надумав покарати дружину свою за те, що робить усе жіноцтво, і, кажуть, велів її вбити, як повернувся з Парижа до Генуї.

Почувши сеє, зміркував одразу Сікурано, яка була причина гніву Бернабо, і, переконавшися вочевидь, що сей купець до всього лиха привинен, вирішив не попустити йому сієї шваби. Удавши, що ся історія припала йому до вподоби, він хтозна-як заприязнився з Амброджуолом і нарадив йому їхати після розторжя з усім своїм добром до Олександрії, де влаштував йому порядну крамницю ще й дав чимало своїх грошей. Купець, велику користь собі од того маючи, охоче затримався в сьому городі.

Сікурано, бажаючи якомога швидше свою невинність перед очі Бернабо уявки поставити, доти не заспокоївся, доки не викликав його до Олександрії через знайомих генуезьких купців, що зуміли знайти для того якусь приключку; а що Бернабо був у дуже скрутному становищі, Сікурано попрохав потаєнці одного свого приятеля, щоб той прихистив його до слушного часу в своїй господі.

Уже перед тим Сікурано зводив якось Амброджуола до султана, що з цікавістю вислухав од купця оповідання про його пригоду; тепер же, дізнавшися про приїзд Бернабо, вирішив він, що настав час діяти, і, вигодивши зручну хвилю, попрохав султана, щоб той призвав перед себе обох купців і змусив Амброджуола як не просьбою, то грозьбою розповісти в присутності Бернабо все по правді, як там у нього було діло з тою мадонною Дзіневрою. Султан викликав їх обох і, як вони з'явилися, з суворим виглядом зажадав од Амброджуола в присутності багатьох двораків, щоб той признався по правді, яким чином виграв він у Бернабо п'ять тисяч золотих червінців; тут же стояв і Сікурано, на якого Амброджуоло покладав був надію, але недавній приятель позирав на нього ще грізніше і залякував тяжкими муками, як не признається у всьому. Тоді Амброджуоло, притиснутий із двох боків і не сподіваючись, зрештою, більшої кари, ніж повернення тих п'яти тисяч і вкрадених речей, хоч-не-хоч мусив [155] розказати привселюдно геть-чисто все по правді, як було діло. Як Амброджуоло доказав усе до краю, Сікурано, нібито виконуючи волю султанову, звернувся до Бернабо й спитав:

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!