Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Доктор Сон

— Ні. Я навіть не певна, що тоді це було сяйво. Я думаю, це був спогад з того разу, коли я бачила, як вона різала хлопчика.

— Отже, тоді вона тебе також не могла бачити. Вона не бачила тебе ніколи.

Якщо та жінка дійсно така небезпечна, як вважає Абра, це було важливим.

— Ні. Я певна, що не бачила. Але вона хоче. — Абра дивилася на нього, очі її були широко розплющені, губи знову тремтіли. — Коли була та штука, вертушка, вона подумала «дзеркало». Вона хотіла, аби я подивилася на себе. Вона хотіла моїми очима побачити мене.

— А що вона встигла побачити твоїми очима? Вона зможе тебе через це знайти?

Абра добре про це подумала. І нарешті сказала:

— Я дивилася зі свого вікна, коли це трапилося. Звідти мені видно тільки вулицю. Ну, і гори, звісно, але ж в Америці повнісінько гір, правильно?

— Правильно.

А чи не може та жінка порівняти гори, побачені крізь Абрині очі, з якимись фотографіями, якщо завдасть собі клопоту провести виснажливе комп’ютерне дослідження? Як і щодо більшості речей у цій справі, тут не існувало способу отримати якусь певність.

— Чому вони його вбили, Дене? Чому вони вбили того хлопчика-бейсболіста?

Він подумав, що знає, і він приховав би це від неї, якби міг, але навіть цієї короткої зустрічі вистачило йому зрозуміти, що такого роду стосунки неможливі з Аброю Рафаелою Стоун. Хто оклигує з алкоголізму, ті борються за «абсолютну чесність в усіх наших справах», але рідко її досягають; їм же з Аброю її не уникнути.

(«їжа»)

Вона дивилася на нього, ошелешена жахом.

— Вони їли його сяйво?

(«гадаю, так»)

(«вони ВАМПІРИ?»)

А тоді вголос:

— Як у «Сутінках»[242]?

— Ні, не такі, як там, — сказав Ден. — І заради Бога, Абро, це ж лише мої здогади.

Відчинилися двері бібліотеки. Ден озирнувся, побоюючись, що там може бути надто цікава Івонна Страуд, але там була пара, хлопець і дівчина, які не відривалися очима одне від одного. Він знову обернувся до Абри.

— Треба нам уже закруглятися.

— Розумію. — Вона підняла руку, потерла собі губи, усвідомила, що робить, і знову поклала долоню на коліно. — Але в мене так багато ще запитань. Так багато, про що я хочу дізнатися. Це забрало б іще цілі години.

— Яких ми не маємо. Ти певна, що то було в «Семі»?

— Га?

— Що вона була в супермаркеті «Сема»?

— О, так.

— Я знаю цю мережу. Скуплявся пару разів деінде, але то було не тут.

Вона вишкірилася:

— Звісно, що не тут, дядьку Ден, тут нема жодного такого. Вони всі на заході. Я про це також пошукала у «Гуглі». — Усмішка її вицвіла. — Їх сотні там, від Небраски до Каліфорнії.

— Мені треба подумати про це ретельніше, і тобі також. Ти можеш залишатися зі мною на зв’язку через електронну пошту, якщо там буде щось важливе, але краще, якщо ми будемо просто — він поплескав себе по лобі — зіп-зіп. Ну, ти ж розумієш?

— Так, — відповіла вона й посміхнулася. — Єдине в усьому цьому добре, це те, що я отримала друга, який знає, як робити зіп-зіп. І що воно таке.

— А дошкою ти зможеш користуватися?

— Так, це доволі легко.

— Тобі треба пам’ятати про одну річ, і то понад усіма іншими. Та жінка в капелюсі радше за все не знає, як тебе знайти, але вона знає, що ти десь є.

Вона вся завмерла, мов скам’яніла. Він потягся до її думок, але Абра їх прикривала.

— Ти зможеш встановити собі в умі охоронну сигналізацію? Таку, аби, якщо вона з’явиться десь поблизу, ментально чи особисто… ну, ти ж розумієш?

— Ти вважаєш, вона збирається по мене приїхати, ти так вважаєш?

— Вона може спробувати. З двох причин. Перша: просто тому, що ти знаєш, що вона існує.

— І її друзі, — прошепотіла Абра. — У неї купа друзів.

(«з ліхтариками»)

— А яка друга причина? — І перш ніж він встиг відповісти. — Бо я для них смачна пожива, мене було б добре з’їсти. Як їм добре було їсти того хлопчика-бейсболіста. Правильно?

Не було сенсу це заперечувати; для Абри його чоло було відкритим вікном.

— То чи можеш ти встановити сигналізацію? Сенсор наближення? Це та…

— Я знаю, що таке сенсор наближення. Я не знаю, але спробую.

Він знав, що вона збирається сказати наступним, раніше, ніж вона це зробила, і читання думок сюди не втручалося. Врешті-решт, вона була всього лиш дитиною. Цього разу, коли вона взяла його за руку, він її не прибрав.


  242 «Twilight» (2008) — романтичний фільм про юних вампірів за однойменним романом Стефені Маєр (нар. 1973 р.).

Попередня
-= 101 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!