Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Доктор Сон

Хіба можеш розповісти своєму чоловіку про те, як ти все ще напівсонна холонеш від страху, що будь-яка твоя дія може вийти на зле? Хіба можеш пояснити, що воно таке — полишити свою любу бабусю, крижем розпластану на підлозі, поки ти набираєш 911, а потім сидіти біля неї, примушуючи випити через вигнуту соломинку розчиненого у воді оксикодону[273], чекати на приїзд швидкої. Як швидка допомога все не приїздила й не приїздила, а тобі згадалася ота пісня Гордона Лайтфута — «Катастрофа “Едманда Фіцджералда”»[274] — та, в якій запитується, чи знає хтось, куди дівається Божа любов, коли хвилі перетворюють хвилини на години? Хвилі, що перекочувалися через Момо, були хвилями болю, і вона в них захлиналася, а вони не переставали накочуватись.

Коли вона знову почала скиглити, Люсі просунула під неї обидві руки й повернула назад на ліжко незграбним ривком, який, як вона зрозуміла, відгукуватиметься їй у попереку і плечах ще чимало днів, якщо не тижнів. Змусивши свої вуха не чути благань Момо «не чіпай мене, ти мене вбиваєш». Потім Люсі сиділа під стіною, хапаючи ротом повітря, з волоссям, пасмами прилиплим їй до щік, тимчасом як Момо плакала, колисаючи свою гидко деформовану руку, допитуючись крізь стогони, навіщо Лючія зробила їй так боляче та чому з нею кояться ці біди.

Нарешті приїхала швидка, і якийсь чоловік — Люсі не знала його імені, але благословляла його у своїх незв’язних молитвах — зробив Момо укол, і той її вимкнув. Хіба можеш розповісти своєму чоловіку, що ти бажала, аби той укол її вбив?

— Було доволі жахливо, — оце й усе, що вона сказала. — Я така рада, що Абра не схотіла на цей вікенд приїжджати сюди.

— Вона хотіла, але їй дуже багато назадавали додому, а вчора вона ще й сказала, що хоче піти в бібліотеку. Щось, либонь, в неї було доволі серйозне, бо ти ж знаєш, як вона мені зазвичай набридає проханнями поїхати на футбольний матч. — Теревенить. Дурню всяку. Але що інше було казати? — Лю, мені так збіса жаль, що ти була змушена пройти через усе це самотою.

— Просто… якби ти лишень чув те її верещання. Хіба що тоді б зумів зрозуміти. Ніколи я не бажала би знову почути, як хтось так кричить. Вона завжди так чудово вміла зберігати спокій… залишатись розсудливою, коли всі навкруг неї втрачали розум…

— Я знаю…

— А тоді раптом впасти до того, чим вона була минулої ночі. Єдині слова, які вона пам’ятала, були: пизда, і лайно, і гівно, і курва, і блядь, і…

— Дай цьому спокій, любонько.

Душ нагорі затих. Абрі вистачить кількох хвилин, аби витертися і вскочити у своє недільне лахміття; скоро вона вже злетить сюди, донизу, з розвіяним подолом майки і хляпаючими шнурками кросівок.

Але Люсі не зовсім була готовою дати цьому спокій.

— Я пам’ятаю вірш, який вона колись написала. Я не пам’ятаю його дослівно, але починається він десь отак: «Бог шанувальник тендітних речей, і свій світовид попідхмарний Він прикрашає сувенірами з найтоншого скла». Я завжди вважала, що, як для поезії Кончетти Рейнолдс, це симпатичний, проте доволі банальний образ, ледь не солодкавий.

А ось і з’явилася його Абба-Доця — їхня Абба-Доця — з розчервонілою після душу шкірою.

— Все гаразд, татку?

Девід підняв руку: «Зачекай хвильку».

— Тепер я розумію, що вона насправді мала на увазі, і я ніколи не зможу знову перечитувати цей вірш.

— Люба, тут Аббі, — промовив він фальшиво веселим голосом.

— Добре. Мені треба з нею поговорити. Не переживай, я не збираюся більше ревти, але ми не можемо оборонити її від цього.

— Можливо, від найгіршого з цього? — запитав він добродушно. Абра стояла біля столу, її мокре волосся було зав’язане у два хвостики, від чого вона знову набула вигляду десятирічної дівчинки. З невеселим обличчям.

— Можливо, — погодилася вона, — але я більше не можу цього робити, Дейві. Навіть за допомоги поденниці. Я гадала, що зможу, але ні, ніяк. У Фрейжері, це зовсім недалеко від нас, є хоспіс. Медичка в приймальнім покої мені розказала. Гадаю, в шпиталях мають якийсь їх список саме для такого типу ситуацій. Так чи інакше, називається він «Гелен Рівінгтон Хаус». Я туди подзвонила, перед тим як дзвонити тобі, і на сьогоднішній момент у них є вакансія. Здогадуюся, що минулої ночі Господь зіпхнув зі своєї камінної полички черговий з Його сувенірів.

— А Четта зараз не спить? З нею ти це обго…

— Вона опритомніла пару годин тому, але була не при ясному розумі. Минуле й теперішнє, все змішалося разом, немов у якомусь салаті.


  273 Oxycodone — болетамівний засіб, напівсинтетичний опіоїд, уперше синтезований у Німеччині 1916 р.

  274 Gordon Lightfoot (нар. 1938 р.) — канадський фолк-рок-співак; «The Wreck of the Edmund Fitzgerald» (1975) — його пісня про катастрофу на озері Суперіор великого вантажного корабля «Едманд Фіцджералд», разом з яким безслідно потонули всі 29 членів екіпажу.

Попередня
-= 111 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!