Слава ЗСУ!

— Добре, Сарі! — гукнула вона теплим голосом (чи то найтеплішим, на який тільки була спроможна). — Мабуть, ти мені не знадобишся. А якщо таки так, підхопиш отой серп. І думай при цьому про Енді. Гаразд?

Від згадки імені Енді губи Сарі вивернулися донизу в гіркій гримасі. Вона подивилася на серп у пластиковому відрі й кивнула.

Роза підійшла до сарайчика і взялася за висячий замок.

— Поки що я тебе замкну тут. Суче дівчисько вичислить тих, хто в «Лоджі», але тебе не вичислить. Я в цьому впевнена. Бо ж ти тиха, хіба не так?

Сарі знову кивнула. Вона тиха, авжеж, завжди такою була.

(«а як щодо»)

Роза усміхнулася.

— Замка? Не переймайся цим. Переймайся тільки тим, щоб залишатись нерухомною. Нерухомою й тихою. Ти мене зрозуміла?

— Тап.

— І про серп усе зрозуміла? — Роза не довірила б Сарі жодної вогнепальної зброї, навіть якби Правдиві її мали.

— Севп. Тап.

— Якщо я її подолаю — а такій сповненій духом, як зараз, мені це буде без проблем, — ти залишатимешся на своєму місці, допоки я тебе не випущу. Але якщо ти почуєш, як я кричу… зараз подумаємо… якщо ти почуєш, як я кричу «не змушуй мене карати тебе», це означатиме, що я потребую допомоги. Я потурбуюся, щоб вона в цей момент стояла спиною. Ти знаєш, що мусить відбутися тоді, чи ні?

(«я вилізу сходами нагору і»)

Але Роза похитала головою.

— Ні, Сарі. У цьому тобі не буде потреби. Вона не встигне зійти вгору на платформу.

Їй було ненависно втрачати дух ще більше, ніж ненависно було втрачати можливість власноруч убити це суче дівчисько… перед тим покатувавши її, і то довго. Але вона не пуститься на ризик. Ця дівчина вельми потужна.

— Що ти мусиш почути, Сарі?

— Не смушуй мене кавати тепе.

— І про що ти думатимеш?

Напівприховані під чубчиком очі спалахнули:

— Пво помвсту.

— Оце правильно. Помста за Енді, убиту дружками цього сучого дівчиська. Але не раніше, аніж коли в мене виникне в тобі потреба, бо мені хочеться зробити це самій. — Пальці Рози стиснулись в кулаки, нігті глибоко вп’ялися в ті глибокі, з кіркою засохлої крові серпики, що вже малися на її долонях. — Але, якщо ти мені станеш потрібною, ти з’явишся. Не барися, нехай не загаїть тебе ніщо. Не зупиняйся, поки не встромиш цього серпа їй у шию, поки не побачиш, як його жало вилізло з її клятого горла.

Очі Сарі сяйнули:

— Тап.

— Добре. — Роза її поцілувала, потім причинила двері й замкнула на замок. Поклавши ключ собі до поясної сумочки і зашморгнувши її на блискавку, вона нахилилася до дверей. — Послухай мене, ніжна моя. Якщо все пройде добре, ти отримаєш перший дух. Я обіцяю. І він буде найкращим з усіх, які ти лишень куштувала.

Роза пішла назад, до оглядової платформи, зробила кілька розмірених, повільних вдихів, а потім вирушила вгору сходами.

4

Ден стояв, упершись руками в один з пікнікових столів, з опущеною головою, заплющивши очі.

— Робити це таким способом — суще божевілля, — сказав Біллі. — Я мушу бути поряд з тобою.

— Ти не можеш. У тебе власна є риба, яку треба посмажити.

— А що, як ти зомлієш півдорогою серед тієї стежки? Та й якщо ні, як ти збираєшся впоратися з усією їхньою зграєю? У тебе вигляд зара’ такий, що ти не встоїш навіть проти п’ятирічного дитя.

— Гадаю, дуже скоро я буду почуватися набагато-багато краще. І сильнішим. Катай, Біллі. Ти пам’ятаєш, де запаркуватися?

— Дальній кінець стоянки, біля щита, на якому обіцяють годувати дітей безплатно, коли виграють колорадські команди.

— Правильно. — Ден зауважив надзвичайного розміру сонячні окуляри, які одягнув на себе Біллі. — Добряче натягни кашкета. Аж до самих вух. Омолодись виглядом.

— Я міг би утнути трюк, який зробить мене на вигляд іще молодшим. Якщо я ще вмію його робити, тобто.

Ден цього майже не чув.

— Мені потрібна ще одна річ.

Він випростався і розкинув руки. Біллі його обняв, бажаючи зробити це міцно — чимдужче, — але не наважуючись.

— Абра добре постановила. Я б ніколи не дістався сюди без тебе. А тепер подбай про свою справу.

— А ти про свою подбай, — відповів Біллі. — Я розраховую на тебе, щоб повів «Ріву» на Клауд-Геп у День подяки.

— Хотілося б мені, — промовив Ден. — Найкращий іграшковий потяг, якого не мав жоден хлопчик.

Біллі дивився, як він повільно йде, тримаючись руками за живіт, до стовпчика-вказівника на дальнім кінці галявини. На ньому було дві стрілки. Одна показувала на захід, до «Дозору Поні»[401]. Інша — на схід, униз. На цій було написано: ДО КЕМПІНГУ «ПРОЛІСОК».

---

  401 Pawnee — індіанський народ, що жив у землянках, займаючись полюванням і землеробством, на територіях сучасних штатів Небраска і Канзас.