Слава ЗСУ!

(«Дене що ти робиш»)

Він нахилився вперед, упершись долонями собі в стегна, в його шлунку пекло, немов там вирував гарячий метал, і видихнув останній «хап» старої поетки, який вона вільно подарувала йому зі своїм останнім передсмертним цілунком. І тоді з його рота вирвався довгий струмінь рожевої імли, котра, вдаряючи в повітря, набувала глибокого червоного кольору. Спершу він не міг сконцентруватися на чомусь іншому, крім благословенного полегшення всередині свого тіла, поки його полишали отруйні рештки Кончетти Рейнолдс.

«Момо!» — скрикнула Абра.

14

На платформі вибалушилися Розині очі. Суче дівчисько зараз у «Лоджі».

«І ще хтось інший разом з нею».

Вона встрибнула в цей, новий, мозок, навіть не думаючи. Обшукуючи. Ігноруючи маркери, що вказували на великий дух, тільки намагаючись зупинити його раніше, ніж він зможе зробити те бозна-що, що він має намір зробити. Ігноруючи жахливу ймовірність того, що вже пізно.

15

Правдиві обернулися на Абрин скрик. Хтось — це був Довгий Пол — промовив:

— Що ще, чорти забирай, це за таке?

Червона імла зійшлася в жіночу постать. Крихітну мить — точно, не довше — Ден дивився у вируючі очі Кончетти і побачив, що вони юні. Все ще слабосилий і зосереджений на своєму фантомі, він не мав уявлення про те, що хтось вломився до його мозку.

«Момо!» — знову зойкнула Абра. Вона простягала руки.

Та жінка в хмарі, можливо, подивилася на неї. Можливо, навіть посміхнулася. А тоді постать Кончетти Рейнолдс зникла, а імла накотилася на скупчених Правдивих, багацько з них вже чіплялися одне за одного в страху і сум’ятті. Дену ця червона хвиля здалася схожою на кров, що розпливається у воді.

— Це дух, — сказав їм Ден. — Ви, паскудники, жили на ньому; тепер всмокчіть його і помріть від нього.

Він розумів, ще коли складалася концепція цього плану: якщо все не відбудеться швидко, він не доживе, щоб побачити, наскільки добре воно спрацювало, але він ніколи не уявляв, що все трапиться так швидко. Кір, який вже встиг ослабити їх, мабуть, теж тут долучився, бо деякі з них протривали довше за інших. Та навіть якщо так, все було кінчене протягом якихось секунд.

Вони вили в його голові, як помираючі вовки. Ці звуки вжахнули Дена, але це не стосувалося його партнерки.

— Добре! — кричала Абра. Вона потрясала кулаками в їх бік. — Як воно вам смакує? Як вам смакує моя Момо? Добра вона? Їжте досхочу! З’ЇЖТЕ ВСЕ ДО КРИХТИ!

Вони почали зациклюватися. Крізь червону імлу Ден побачив двох із них, що обнялися, стулившись лобами, і попри все, що вони наробили — попри все, чим вони були — це видовище його зворушило. Він побачив слова «я кохаю тебе» на губах Едді Коротуна; побачив, як Велика Мо починає відповідати; а тоді вони обоє зникли, їхній одяг спланував на підлогу. Так це швидко відбувалося.

Він обернувся до Абри, збираючись їй сказати, що треба їм мерщій з цим кінчати, але тут почала лементувати Роза Циліндр і кілька митей — поки Абра її не заблокувала — ті крики люті й безумного горя перекривали геть усе решту, навіть благословенне полегшення, що принесло йому звільнення від болю. І, як він на те щиро сподівався, звільнення від раку. Щодо цього він не міг мати певності, поки не побачить свого обличчя у дзеркалі.

16

Роза була на верхівці сходів, що вели вниз із платформи, коли вбивча імла вихлюпнулася на Правдивий Вузол, коли рештки Абриної Момо почали робити свою швидку, смертоносну роботу.

Біла пелена страждання заповнила її. Крики прошивали її голову, як шрапнель. Порівняно з цими криками помираючих Правдивих, ті рейдерської команди в Клауд-Гепі в Нью-Гемпширі й Крукові в Нью-Йорку згадувались як лепетання. Роза поточилася назад, неначе від удару дрючком. Вона вдарилася об поручні, відрикошетила і повалилась на дошки. Десь, на далекій відстані, якась жінка — стара, судячи з її тремтячого голосу — схлипувала: «Ні, ні, ні, ні, ні».

«Це я. Це мушу бути я, бо тільки я єдина й залишилася».

Отже, зовсім не мала дівчинка потрапила у пастку самовпевненості, але сама Роза. Вона згадала дещо,

(підірвана на власній петарді)

що тоді сказало це суче дівчисько. Це опалило її люттю і страхом. Її старі друзі й вірні компаньйони в мандрах усі мертві. Отруєні. Окрім тих боягузів, що повтікали, Роза Циліндр залишилася останньою з Правдивого Вузла.