Слава ЗСУ!

Він подумав: «Мама».

Він подумав: «Цукейки».

Він подумав: «Нікчемних цуценят треба карати, давати ліки. І ти знаєш, де їх продають, хіба ні? Та збіса майже скрізь».

Скажений порив вітру змусив застогнати баштицю. Коли шквал ущух, там уже була дівчинка з чорної дошки. Він майже чув її дихання.

Він витяг одну руку з-під своїх пухових ковдр. Якусь мить рука просто висіла у холодному повітрі, а потім він відчув, як її долоня — маленька, тепла — сковзнула до його.

— Абра, — промовив він. — Твоє ім’я Абра, але інколи люди називають тебе Аббі. Це ж так?

Жодної відповіді не надійшло, але він її насправді й не потребував. Все, що йому було потрібно, — це відчуття цієї теплої долоньки в своїй долоні. Воно тривало лише кілька секунд, але достатньо довго, щоб утішити його. Він заплющив очі й заснув.

8

За двадцять миль звідти, у маленькому містечку Енністон, без сну лежала Абра Стоун. Та долоня, що обхопила її долоню, протривала пару митей. Потім вона перетворилася на імлу і пропала. Проте ж вона була тут. Він був тут. Абра знайшла його у сновидінні, але, прокинувшись, з’ясувала, що її сон реальний. Вона стояла в дверях якоїсь кімнати. Побачене там було водночас жахливим і чудесним. Там була смерть, і ця смерть була лячною, але там також чинилася допомога. Чоловік, який її надавав, не міг її бачити, а от кіт побачив. У кота було якесь схоже на її ім’я, хоча не зовсім точно.

«Цей чоловік мене не побачив, проте відчув. І ось лише щойно ми були з ним разом. Мені здається, я йому допомогла, як він тоді допоміг тому чоловікові, який помер».

Думка була гарною. Тримаючись за неї (як перед тим вона трималася за фантомну руку), Абра перевернулася на бік, обняла свого м’якого кролика і заснула.

Розділ п’ятий

Правдивий Вузол

1

Правдивий Вузол не мав статусу зареєстрованої компанії, але, якби мав, деякі з придорожніх поселень у Мейні, Флориді, Колорадо і Нью-Мексико могли б вважатися «корпоративними містечками». То були місцини, де великі ділянки землі й найбільші тамтешні бізнеси можна було через низку акціонерних товариств простежити до Правдивих. Їхні міста мали колоритні назви на кшталт Сухий Закрут, Доля Салема, Орі чи Сайдвіндер[144], і були вони тихими гаванями, але Правдиві рідко зупинялися в них надовго; більшість часу вони мігрували. Якщо ви їздите платними дорогами і найпопулярнішими автострадами Америки, ви могли їх бачити. Можливо, зустрічали на І-95 у Південній Кароліні, десь південніше Діллона, на північ від Санті. Можливо, це було на І-80 у Неваді, у гірській місцевості на захід від Дрейпера. Чи то у Джорджії, в той час як ви долали — повільно, якщо не бажаєте собі прикростей — оту знамениту пастку для гонщиків на трасі № 41 біля Тіфтона[145].

Скільки разів ви опинялися позаду неоковирного автодому, ковтаючи його вихлоп, нетерпляче чекаючи шансу його обігнати? Повзе собі поволеньки зі швидкістю сорок миль, коли ви могли б гнати законні шістдесят п’ять, а то й навіть сімдесят?[146] А коли врешті в зустрічному русі трапляється проміжок і ви, святий Боже, вирулюєте на смугу обгону, попереду ви бачите довгу вервечку цих гаспидських автохряків, яких поганяють зі швидкістю на десять миль нижчою за легальну золоті стариґаї в окулярах, що вчепилися у свої керма так, ніби впевнені, що вони зараз здіймуться у повітря й відлетять геть.

А може, ви стикалися з ними на відпочинкових майданчиках платних шосе, коли зупинилися, щоб розім’яти собі ноги і, либонь, вкинути кілька четвертаків до якогось торгового автомата. В’їзд до тих відпочинкових зон завше поділено на дві смуги, правда ж? Легкові машини на одну стоянку, тягачі з довгими причепами і автодоми — на іншу. Зазвичай парковка для трейлерів і автодомів міститься трохи віддалік. На якійсь із них ви могли бачити особняки на колесах Правдивих, усі припарковані щільним роєм. Ви могли бачити їх власників, як вони чимчикують до центральної будівлі — повільно, бо чимало з них на вигляд старезні, а деякі з них жахливо жирні, — завжди гуртом, завжди тримаючись відлюдно.

Інколи вони сунуться на об’їзні дороги, вздовж яких повно автозавправок, мотелів і всіляких фастфудів. І якщо ви бачите їхні автодоми, припарковані біля «МакДоналдсу» чи «Бургер Кінга», ви, не зупиняючись, їдете собі далі, бо знаєте, що всі вони там вишикувалися в черзі до стійки, чоловіки у м’яких гольф-кепі або довгодзьобих рибальських кашкетах, жінки у штанях стретч (зазвичай попелясто-блакитних) і топах з написами на кшталт: ЗАПИТАЙТЕ В МЕНЕ ПРО МОЇХ ОНУКІВ, або ІСУС — КОРОЛЬ, або ЩАСЛИВА МАНДРІВНИЦЯ. Ви краще проїдете ще зайву милю по дорозі, до «Вафельного Хаусу» або «Шоніз», а хіба ні?[147] Тому що знаєте — вони, захоплено вивчаючи меню, будуть довго робити замовлення, завжди бажаючи собі чвертьфунтовиків без маринованих огірків або «Громадищ» без соусу[148]. Розпитуватимуть, чи є у тій місцині якісь туристичні принади, хоча кожному видно, що це не що інше, як черговий ніякісінький городок на три світлофори, звідки підлітки, щойно вони закінчать найближчу середю школу, тікають геть.

---

  144 Назви, що зустрічаються в інших творах Стівена Кінга.

  145 Interstate 95 — головна автомагістраль східного (атлантичного) узбережжя США, що тягнеться на 3097 км від Флориди до Нової Англії; I-80 — трансконтинентальна автотраса від Сан-Франциско до Нью-Йорка, завдовжки 4671 км; Route-41 — траса, що йде від Флориди на півдні до Мічигану на півночі США; Draper — місто в штаті Юта, через яке пролягає шлях на Лас-Вегас; Tifton — місто у штаті Джорджія.

  146 40 миль = 64,3 км; 65 = 104,6; 70 = 112,6.

  147 «Waffle House» — заснована 1955 р. у Джорджії мережа придорожніх кафе, фірмовою стравою в яких є стейки з вафлями; «Shoney’s» — заснована 1947 р. у Теннессі мережа ресторанів і мотелів, яка діє головно на Південному Сході й Середньому Заході та в центральних штатах.

  148 «Quarter Pounder» — типовий гамбургер у фастфудах «МакДоналдс» з фіксованою вагою чверть фунта (113,4 г); «Whopper» — фірмовий сендвіч мережі «Бургер Кінг».