Слава ЗСУ!

Вода навколо Ляни зробилася ніжно-рожевою, як пелюстки троянд, які вона так любила. Вуста її всміхались – вона була щасливою! Дівчина відчувала, що сили покидають її. Ноги й руки налилися свинцем, у голові паморочилося. На очі насувалася темна пелена, поки не поглинула її усю…

Несподівано Ляна відчула незвичайну легкість. Яскраве світло розлилося навколо, і десь далеко внизу вона побачила своє зранене тіло. Воно більше їй не належало! Душа Ляни позбулася цієї важкої ноші й могла тепер вільно линути у просторі. Але при всьому цьому Ляна виразно усвідомлювала, що зосталася сама собою: з колишніми думками і почуттями, та найголовніше – зі своєю любов’ю.

Незвичайне почуття охопило її. Вона металася по квартирі, насолоджуючись невагомістю: без перешкод проникала крізь стіни, пірнала у повітря, мов у воду, без напруження перекидалася в ньому, бавилася, як дитина у купелі, й нарешті вилетіла на вулицю.

Таке бувало лише колись у дитячих снах. Ляна ширяла над землею, вільна й легка, наче птах, і будинки великого міста здавалися недбало розкиданими іграшками. Вона відразу впізнала той дім, у якому збиралася оселитися навік, і, завмираючи всім своїм безтілесним єством, понеслася до нього. Нечутно опустилася на підвіконня і зазирнула у вікно. Й відразу побачила Його!

Він сидів у маленькій кімнатці, що нагадувала столярну майстерню, й вирізував стільничку. Мереживні візерунки лягали на гладеньке дерево. Обабіч на стінах висіли зроблені його руками речі: різьблені полички, тарелі, кумедні іграшки. Він був справжнім умільцем!

Поблизу нього жовтими пахучими стружками бавилися його близнята, а його дружина готувала на кухні вечерю. Звичайний дім, звичайна сім’я, і він у домашньому колі видавався звичайним та домашнім: таким собі взірцевим сім’янином – в міру серйозним, в міру статечним, в міру втомленим від життя.

Однак Ляна знала його іншим. З нею він був пустотливим і хлопчакуватим, начебто молодість знову поверталася в його ще міцне тіло. Але таким він був не лише з нею. Ляна пам’ятала про це завжди, й усвідомлення того, що в його серці вона займає мізерно мале місце, завдавало їй нестерпного болю. Він ішов до інших, а їй хотілося бути з ним завжди.